Маразліївська, 4

Прибутковий будинок Озмидова, створений Юрієм Мелетійовичем Дмитренко з використанням елементів неоренесансу і бароко — приклад солідності і вишуканості в архітектурі Одеси. Одна з небагатьох житлових будівель авторства талановитого архітектора спроектована з розмахом, але з почуттям міри і смаку.

Тип будівлі: прибутковий будинок
Стиль: неоренесанс, бароко
Архітектор: Ю. М. Дмитренко (проект), Ф. А. Троупянський (нагляд за будівництвом)
Дата будівництва: 1899
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення

Фасад

Будівля, що числиться під № 4 по вулиці Маразліївській, записана у переліку пам’яток архітектури місцевого значення м. Одеси як прибутковий будинок Озмидова, проте дані про власника видаються вельми сумнівними. Згідно інформації з довідника «Вся Одеса» за 1899 рік, власником ділянки на той момент був П. А. Маврокордато.

Грецьке прізвище Маврокордато було відоме в Одесі, для одного з його представників Матвія Федоровича, архітектором Дмитренко були зведені два прибуткових будинки на Грецькій. Ділянка на Маразліївській, можливо, належала Петру Маврокордато, у якого згідно того ж довідника «Вся Одеса», але вже на 1911-й рік була дача на Хаджибеївському лимані. На початку століття ця ділянка і ще декілька суміжних ділянок значилися під № 2, що означає, що вони колись були об’єднані в одну, а пізніше були розпродані.

Відповідно до статті Олега Губаря «Питання № 48: Як облаштовувалися Олександрівський парк і прилеглий район?», у 1884-му році ділянка під № 2а належала баронові Федору Мейєндорфу, 2б — Дієвському.

Пізніше 1902-го року ділянки були пронумеровані наново, однак у довіднику 1908-го року видання і наступних, в тому числі і в довіднику «Вся торгово-промислова Одеса» 1914-го року видання, з незрозумілих причин вказується, що Маврокордато належала ділянка № 6, а ділянка № 4 належала В.С. Манжелей. Чим викликана таке пересування, ще належить з’ясувати дослідникам, однак навряд чи це помилка упорядників довідника, так як і у виданні Л. О. Лисянського, і у виданні Маргуліса ділянка В. А. Манжелея значиться під № 4.

Згідно з даними довідника Лисянського «Вся Одеса» 1911-го року видання і довідника Маргуліса «Вся Одеса» 1914-го року видання можна зробити висновок, що Маврокордато продав ділянку М. Я. Ємельяновій між 1910-м і 1913-м роками. Що стосується самого М. П. Озмидова, у статті про історію Маразліївської, Тетяна Заярна пише:

«Дом принадлежал технику строительного отделения городской управы М. П. Озмидову, который возглавлял проектные и строительные работы по мощению одесских улиц гранитом, устройству водопровода и ливневой канализации в 1870-1875 гг. Журналистика была увлечением Михаила Павловича, и в 1875 г. на собственные средства он возобновил выпуск основанной в 1869 г. газеты „Новороссийский телеграф“».

Там-таки присутні відомості про те, що згодом, в 1912 році, власницею будинку була Варвара Степанівна Манжелей.

Проект будівлі був виконаний архітектором-художником Ю. М. Дмитренко за допомогою початківця архітектора Ф. А. Троупянського. Юрій Дмитренко в основному виконував споруди громадського призначення, і ця будівля була одним з перших і небагатьох житлових будинків архітектора. Як і багато інших прибуткових будинків на Маразліївській, будинок Озмидова, за словами О. Губаря, «...устраивался как образцовое элитарное жилье — с консьержами, лифтами, паровым отоплением, прачечными, канализацией, вытяжкой и прочими удобствами, тут предлагались внаем квартиры с видом на море, рассчитанные на любые запросы, от многокомнатных до камерных».

Будинок має висоту в три поверхи і житловий напівпідвал, безсумнівно, він був однією з перших триповерхових будівель на Маразліївській. Однак буквально через пару років на сусідній ділянці виріс аналогічний за висотою будинок Луцького (або можливо Фальц-Фейна) і ближче до кінця вулиці пізніше були зведені більш високі, чотириповерхові будинки Крижановського і Беликовича. Виходячи з невеликих розмірів ділянки, будівля має лише одне бічне крило, що примикає до заднього. Як наслідок, заднє крило паралельне чоловому, а будинок має П-подібну в плані форму.

Оформлення головного фасаду будівлі виконано на високому художньому рівні, вертикальні елементи відрізняються чітким ритмом, а декор — виразністю. Багато декоративних елементів характеризуються великими обсягами, що було притаманне Юрію Дмитренку.

Оформлення фасаду, напівпідвальний і перший поверхи

Архітектор в основному використовував декоративні елементи чотирьох епох — готики, ренесансу, бароко і класицизму, причому елементи з різних епох дуже органічно переплітаються один з одним; так колони в простінках вікон другого поверху мають класицистичну рустовану нижню частину і барокові капітелі, підстави колон раскреповані.

Оформлення фасаду, другий поверх

У простінках біля основи вікон третього поверху розташовані невеликі бюсти путті, під цими ж вікнами розташовуються фільонки, характерні скоріше для наступної епохи модерну.

Оформлення фасаду, третій поверх

Найбільш виражений напрямок членування фасаду — горизонтальний, що підкреслюється міжповерховими тягами і карнизами. На противагу їм з країв фасаду облаштовані ризаліти, що вінчаються півкруглими фронтонами.

Бічні ризаліти, оформлення третього поверху

В ризалітах розташовані більш вузькі, ніж в інших частинах фасаду, вікна, а міжвіконні простінки другого поверху прикрашені каріатидами.

Бічні ризаліти, оформлення другого поверху

Деякі елементи будівлі були використані в оформленні побудованого в 1901-му році прибуткового будинку М. Ф. Маврокордато за адресою Грецька, 21.

Правобічний ризаліт, перший поверх

Лівобічний ризаліт, портал арки проїзду

У лівобічному ризаліті влаштована арка проїзду у двір. Арка має хрестові склепіння, на яких збереглися залишки розписів, що проступають з-під штукатурки радянських часів, яка вже обсипалася. Вхід в парадний під’їзд також розташований в арці. В нинішні часи в під’їзд ведуть двері, що представляють собою спрощену копію-новороб оригінальних.

Арка проїзду

Протяжні двохмаршові сходи шлюзу влаштовані в обхід обсягу арки і ведуть на сходову клітку, розташовану на одній вісі з аркою.

Під’їзд, шлюз

На нижньому майданчику сходової клітки обладнано вікно двірника для спостереження за воротами, яке зберігло оригінальну палітурку.

Балка отвору між шлюзом та сходовою кліткою підтримується ліпними кронштейнами, сам шлюз прикрашений добре збереженими декоративними падугами рідкісної орнаментації.

Проріз між шлюзом та сходовою кліткою

Стіни сходової клітки оздоблені великими декоративними рамками, сходові огорожі — еклектичні, зустрічаються досить часто в будинках рубежу XIX-XX століть.

Сходова клітка

Сходові огорожі

Вхідні двері розташовані як у шлюзі, так і, зрозуміло, на сходовій клітці. І, якщо в першому випадку вони мало чим примітні, стандартної ширини, з двома стулками, то на майданчику другого поверху двері об’єднані розкішною різьбленою палітуркою в єдину композицію. Майданчик третього поверху має невеликі розміри і кут, зрізаний закругленням. Тут розташовані лише одні двері.

Двері другого поверху

Сходова клітка виділена з боку двору середнім за глибиною ризалітом, у ньому розташовуються вікна освітлення під’їзду. Шлюз має на торцях по вікну, однак, освітлення тут все ж недостатнє.
З боку двору, на стику головного і бічного крил влаштований ризаліт в чверть кола з оперізуючими його балконами. Балконні огорожі досить рідкісні, проте повторюються в сусідньому будинку Луцького (№2).

Фасад чолового крила з боку двору

Внутрішньодворове крило

Вхід в під’їзд дворового флігеля розташований за крайньою віссю, портал у вигляді сандрика на двох колонах ефектно завершує перспективу в’їзної арки двору.
Вхідні двері під’їзду збережені, хоча і знаходяться в досить поганому стані.

Вхід в під’їзд внутрішнього дворового крила

Сам під’їзд оформлений досить аскетично, але не виключено, що стіни були розписані або покриті венеціанською шпаклівкою (те ж припущення застосовно і до головного під’їзду). Майданчики під’їзду облицьовані візерунчастою кахельною плиткою, сходові огорожі багато в чому схожі з огорожами у головному під’їзді, і як вже згадувалося, належать до дуже поширеного типу.

Під’їзд внутрішнього дворового крила

В цілому прибутковий будинок Озмидова, що займає ділянку невеликої ширини по червоній лінії (для будинків подібного масштабу), тим не менше володіє прекрасним плануванням і добре продуманим компонуванням обсягів. А композиція та оформлення його фасаду — один з кращих в місті прикладів високохудожньої зрілої еклектики. Перш ніж їй на зміну прийде черговий принципово новий стиль, пройде не так вже багато часу.

Використана література та архіви

• «Зодчі Одеси». В. Пілявський
• «Архітектура Одеси. Стиль і час». В. Пілявський
• «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пілявський
• Стаття про будинок в блозі Antique
• Довідники по домовласників «Вся Одеса» за 1899, 1910, 1913, 1914 роки.
• «Питання № 48: Як облаштовувалися Олександрівський парк і прилеглий район?». О. Губар
• «Вздовж по Маразліївській...». Публікація Тетяни Заярної

Автори

• Олександр Левицький, арт-директор, фотограф, редактор і колорист
• Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
• Олег Крепосняк, укладач і редактор
• Марина Томенко, редактор