Новосельского, 68

З представлених на конкурс 4-х проектів кращим був визнаний проект архітектора Германа-Карла Шеврембрандта (зі Штутгарту, Вюртемберг), якому було доручено виконання робіт.

Кірха   1824-1894   1895-1917   1918-1991   Відновлення   Пасторський будинок  Храми-прообрази   Слайд-шоу

Тип будівлі:
Культова споруда (Кірха)
Адміністративна (пасторський будинок)

Стиль:
Неороманський, цегляний (Кірха)
Еклектика (пасторський будинок)

Архітектори:
Г. К. Шеврембрандт, Х. Я. Скведер (Кірха)
А. Е. Шейнс, А. І. Бернардацці (пасторський будинок)

Дати будівництва:
1895-1897 (Кірха, будівництво)
1897-1899 (пасторський будинок, будівництво)
2000-2002 (пасторський будинок, реконструкція для гостьового дому)
2005-2010 (Кірха, реставрація та реконструкція з перебудовою вівтарної частини)

Статус:
Пам’ятка архітектури національного значення (Кірха)
Пам’ятник історії (пасторський будинок)

Будівництво нової Кірхи підходить до кінця, початок 1897 року

Загальний вигляд, фотографія до 1899 року з журналу «Зодчий»

Реконструкція Кірхи стала першим будівельним проектом Шеврембрандта в Одесі. Велика заслуга в успішному проведенні будівельних робіт за правом належить його помічникові — архітектору та інженеру Християну Яковичу Скведеру (пізніше співпрацював з Е. Я. Меснером), який здійснював основний контроль за роботами. Реконструкція, проведена в 1895-1897 роках, фактично виявилася будівництвом нової церкви.

Нова будівля Кірхи на старих листівках

Рідкісна листівка кінця XIX століття з зображеннями обох будівель Кірхи

За наступні два роки, забудова Лютеранського кварталу завершилася зведенням на розі провулку Топольського і вулиці Новосельського нового пасторського дому (поєднаного з богодільнею), проект якого виконали інші видатні одеські архітектори того часу — А. Е. Шейнс та А. І. Бернардацці.

У 1895 році колишній храм знесли, щоб звільнити місце для нового. Грандіозну (за одеськими мірками) будівлю, місткістю 1200 осіб, збудували всього за два роки. В 1897 році був покладений останній камінь. Загальна сума витрат на будівництво склала 110 000 рублів. Займаючи ділянку довжиною 50 метрів, шириною 22 метри і маючи дзвіницю 48-метрової висоти, будівля нової лютеранської церкви стала третьою за розмірами в Російській імперії (після Санкт-Петербурга і Москви). Особливістю храму стало те, що головний вхід був направлений на північний схід (церква традиційно орієнтується входом в західному напрямку, а вівтарною частиною — в східному).

Нова Кірха на фотографіях дореволюційного періоду

1 листопада 1897 року відбулося урочисте освячення нової лютеранської церкви Св. Павла, здійснене пастором Густавом-Адольфом Локкенбергом, який служив в Одеській парафії з 1892 по 1907 рік. За «видатні заслуги в будівництві видатного пам’ятника архітектури» архітектор Г. К. Шеврембрандт в 1903 році, коли святкувався 100-річний ювілей церковного приходу, був нагороджений російським імператором орденом Св. Станіслава 3-го ступеня. В тому ж році славетний зодчий, побудувавший в Одесі ще кілька вишуканих і яскравих будівель, віддавший місту 13 років життя, назавжди залишає Російську імперію. Поселившись в Берліні, з 1905 по 1908 роки, Шеврембрандт випускає професійний журнал «Architectur-Konkurenzen», присвячений європейським архітектурним конкурсам. Подальше життя архітектора приховано завісою таємниці, а з початком Першої світової війни його сліди губляться і зовсім.

Даніель Штейнванд, наступник Густава-Адольфа Локкенберга, пастор і пробст церкви Св. Павла з 1908 по 1919 р., останній пастор дореволюційних часів

Проектуючи одеську Кірху, Шеврембрандт використовував елементи культової німецької архітектури романського періоду. В екстер’єрі будинку неважко помітити риси відомих кафедральних соборів в Майнці, Шпейері і Вормсі, а також церкви абатства Марія Лаах. Двоярусні контрфорси розвантажують романську ваговитість будівлі і надають його силуету спрямованість увись, що безсумнівно більш традиційно для готики.

План «Лютеранського двору» з усіма будівлями громади Св. Павла після здійснення проекту Г. К. Шеврембрандта

Композиційною домінантою храму виступає значна п’ятиярусна дзвіниця, на момент будівництва — найвища в місті. Крім того, церква знаходиться на найвищій точці плато Одеси, тому дзвіниця помітна з великої відстані — вона була видна навіть кораблям, що знаходилися в морі і була внесена в багато лоцій як орієнтир.

Дзвіниця

Сходові вежі

Вигляд з вікон сходової вежі на кут вулиць Новосельського і Дворянської (Петра Великого), 1970-80-ті рр.

Завдяки все тій же дзвіниці, силует головного фасаду Кірхи ефектно замикає перспективу вулиці Дворянської.

Стіни будівлі викладені з добірних блоків каменю-черепашнику Касперівської каменоломні, їх не планувалося покривати штукатуркою і фарбою. За задумом архітектора, нечисленні різьблені деталі з цільного каменю повинні були тонко контрастувати з більш крупними композиційними елементами, складеними художньо продуманою кам’яною кладкою (що властиво т. н. «цегляному стилю» того часу). Відсутність штукатурки і ліпного декору дозволила знизити вартість будівництва. Подекуди кам’яна кладка перемежовується поясами з червоної цегли, що нерідко зустрічається в романської та візантійської архітектури.

Елементи головного фасаду

Знесена при останній реконструкції апсиіда мала з конику даху незначно меншу висоту, у порівнянні з основним об’ємом будівлі і фланкувалась на їх стику двома квадратними в плані баштами (на щастя, збереженими).

Башти вівтарної частини

Вигляд на апсіду і вежі вівтарної частини незадовго до пожежі у 1976 року

Портали на вісі трансепту виконані у вигляді масивних веранд, винесених за межі площини фасаду і прикрашені медальйонами.

Бокові портали

Елементи бічних фасадів

Портал головного входу (з боку Новосельського) покритий розкреповками у вигляді струнких напівколон з пишними різьбленими капітелями. Над порталом розташовується вікно-троянда, спочатку служило джерелом освітлення технічних приміщень безпосередньо під дзвіницею.

Портал головного входу

Загальний вигляд, фотографія до 1899 року з журналу «Зодчий»

Двері головного входу

Двері до пожежі 1976 року

Відтворена кована прикраса двері головного входу

Площина даху основного обсягу пожвавлюються люкарнами.

Люкарни

Кутова люкарна на рівні карниза

Спочатку, разом з апсідою вони були покриті марсельською черепицею різних кольорів (клеймо: Grande ecaille pour toiture, Brevetes SGDG, St. Henry-Marseilles, Roux-Freres), з якої складалися поліхромні геометричні візерунки.

Подібне рішення нерідко траплялося в пізній готиці різних країн Європи, а пізніше і в північному ренесансі. Серед прикладів варто згадати один з архітектурних символів Відня — Собор Св. Стефана.

Час і обставини, про які буде сказано пізніше, не пощадив ні перекриттів, ні самого даху будівлі. Складений з цегли двох кольорів шпиль дзвіниці, зберіг геометричні візерунки, колись гармонувавші з візерунками черепиці на даху.

В основу плану будівлі була закладена ранньохристиянська базиліка з притаманними їй принципами поздовжньої організації простору (храм втілює корабель).

Плани і схеми

Загальне планування

Схема поперечного розрізу кірхи, креслення Шеврембрандта, опубліковане в журналі «Зодчий» в 1899 році

Внутрішній об’єм ділився на три нави, а основним мотивом інтер’єру стали півциркульні арки. На відміну від стилістичних оригіналів, тут було відсутне гнітюче відчуття важкості, в чому чималу роль зіграла велика кількість готичних деталей інтер’єру з їх спрямованими вгору пропорціями. Зокрема, готичними були оздоблення апсіди, вівтар і хори. Велика частина елементів була виконана з дерева темних тонів в різних колірних поєднаннях.

Первинні (не збереглися) інтер’єри Кірхи

Завдяки щедрим пожертвам виявилося можливим відлити три дзвони і виготовити вітражі. Новий орган був зібраний і поставлений відомою фірмою «Є. Ф. Валькер» з м. Людвігсбург у Вюртемберзі.

Використана література та архіви

• «Зодчі Одеси». В. Пілявський
• «Архітектура Одеси. Стиль і час» В. Пілявський
• «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пілявський
• Одеська Кірха — відродження з руїн
• Три життя церкви Святого Павла в Одесі
• Стаття про будівлі в блозі Antique
• Сайт Odessastory. Галерея користувача Brassl

Автори

• Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
• Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
• Марина Томенко, редактор