Прибутковий будинок Е. С. Вернетта

Ясна, 10
Один з найбільш комфортабельних прибуткових будинків в районі Відрада, будинок Е. С. Вернетта, відноситься до числа найцікавіших творів пізнього модерну в Одесі і, безсумнівно, є одним з найбільш пам’ятних житлових будівель свого часу.
Тип будівлі: прибутковий будинок
Стиль: модернізований ретроспективізм, неокласицизм, югендстиль
Архітектор: А. Б. Мінкус, М. І. Лінецький (?)
Дата будівництва: 1912
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення
Головний фасад

Ернест Септимович Вернетт був відомим в Одесі в дореволюційні часи мармурових справ майстром і домовласником, для якого архітектор А. Б. Мінкус приблизно в один час спроектував як мінімум два великих прибуткових будинки. Перший з них виріс на вулиці Ніжинській, 52 (1910-1912 рр.), в безпосередній близькості до міського центру, а сам Е. С. Вернетт проживав у будинку батька — Септима Францевича, на розі Соборної площі та Садової, де тримав скульптурно-мармурову майстерню. У 1912 році в престижному і тихому районі Відрада, архітектор Мінкус збудував другий прибутковий будинок для Е. С. Вернетта, менших розмірів у порівнянні з будівлею на Ніжинській, але значно більш комфортабельний. Враховуючи як самі квартири, так і місце розташування будинку, Вернетт збудував його, безсумнівно, для дуже заможних квартиронаймачів.
Архітектура великовагової та помпезної будівлі досить стримана і мінімалістична, одну з головних ролей у формуванні вигляду будівлі Мінкус віддав поєднанню різних фактур і рустів оздоблення фасадних площин. В окремих елементах оформлення фасаду і внутрішнього оздоблення можна без зусиль побачити риси, властиві архітектору М. І. Лінецькому. Ймовірно, Лінецький брав участь у проектуванні будинку Вернетта у співавторстві з Мінкусом, однак через документальну непідтвердженність, подібні відомості поки залишаються лише припущеннями.
Ділянка, займана будинком досить велика, однак її забудова не є периметральною, як в центрі міста. Сам будинок прямокутний у плані і виходить на червону лінію Ясної, не маючи ніяких господарських прибудов з боку двору. Двір, завдяки цьому відділений від вулиці і має значні розміри. Ймовірно, цю територію передбачалося перетворити на невеликий індивідуальний сад з фонтанами, скульптурами і лавами, який підкреслив б неокласичний характер будинку і невідомо, чи була ця затія здійснена. В нинішні часи двір заасфальтований і оточений гаражами і невеликими господарськими будівлями, представляючи собою досить сумне і неживописне видовище, незважаючи на відносну чистоту і охайність. Потрапити у двір можна, пройшовши через ворота сусіднього маєтку Рази або вийшовши через двері чорного ходу (всі квартири в будинку повідомляються з парадними і технічними сходами).
Головний фасад має ширину дев’ять віконних вісей, крайні з яких виділені значними і важкими за пропорціями ризалітами з великими лоджіями на 1-3 поверхах. Правобічний ризаліт обладнаний на четвертому поверсі ще однією лоджією, тоді як протилежний завершується відкритим балконом-терасою з глухою кам’яною огорожею. Таке рішення вносить певну асиметричність у композицію фасаду, проте робить її мальовничіше.
Бічний ризаліт головного фасаду (лівобічний)




Фасадна площина поза ризалітів злегка відсунута від червоної лінії вглиб ділянки, а її центральна вісь, де розташовані високі світлові вікна парадного під’їзду, підкреслена відносно неглибоким ризалітом, увінчаним аскетичним по обробці псевдобарочним фронтоном (як і багато елементів, запозичених у югендстиля).



Головною прикрасою чолового фасаду служить портал входу в під’їзд, фланкований двома колонами, на яких спочивають постаменти, слугуючі підставами для великих ліпних амфор.
Портал входу в під’їзд




З боків від порталу розміщені невеликі палісадники, обмежені фасадом, червоною лінією і внутрішніми торцями бічних ризалітів. Зовнішні кути палісадників заокруглені, що надає додаткову пластичність композиції парадного входу в будинки. Невисокий кований парапет, який огороджує палісадники являє собою прекрасний зразок пізнього модерну в ковальському мистецтві.
Огородження палісадників з боків від порталу





Сходова клітка обладнана великими світловими вікнами різноманітної форми, чиї габарити полегшують візуальне враження при погляді на будинок і забезпечують хороше освітлення величезного під’їзду.
Світлові вікна під’їзду


Оздоблення фасаду в цілому дуже мінімалістичне, але в залежності від поверховості воно розрізняється. Перший поверх оздоблений простим неглибоким рустом з дуже великих фактурних сегментів, а прорізи вікон увінчані великими і кілька схематичними замковими каменями.

Простінки другого поверху пожвавлюються широкими тягами з хвилеподібною фактурою, а вікна мають прорізи лучкової форми, але начисто позбавлені виражених налічників. Фасадна площина над фактурною тягою другого поверху повністю позбавлена якої б то не було обробки, крім фактури «під шубу».

Вікна третього поверху традиційної прямокутної форми не мають лиштв, вікна четвертого поверху — трапецієподібні, що часто зустрічаються у багатьох напрямках пізнього модерну. Верхнє вікно під’їзду має аналогічну форму отвору. Під самим дахом розміщена широка рустована тяга, що імітує кладку з грубо обтесаного каменю, що є ще одним рішенням, натхненним архітектурою югендстиля.


Головною скульптурнлю прикрасою чолового фасаду є великий ліпний барельєф, що розташований між вікнами під’їзду і представляє собою овальний медальйон в обрамленні двох гірлянд. Подібні барельєфи можна часто побачити на фасадах будинків, що зводилися у 1910-х рр., в тому числі спроектованих М. І. Лінецьким, Ф. А. Троупянським, А. Б. Мінкусом, Ф. Е. Кюнером і т.д.
Барельєф


Вхід в під’їзд зберіг оригінальні двері, стиль яких добре поєднується зі стилем фасаду.
Двері під’їзду





Під’їзд дуже просторий і при прольотах відносно невеликої протяжності обладнаний великими майданчиками. Збереглася і частина квартирних дверей, оформлених стриманіше дверей під’їзду, які представляють собою досить наочний приклад слюсарної обробки часів раціонального модерну.
Квартирні двері


Сходові огорожі під’їзду є ще однією деталлю, що вказує на можливу участь у будівництві архітектора М. І. Лінецького. Аналогічні сходові огорожі раніше застосовувалися Лінецьким в розташованому поблизу будинку Рабіновича на Французькому бульварі, 11б, однак у випадку з будинком Вернетта їх дизайн не можна назвати відповідним до його стилю.
Сходові огорожі в під’їзді










Світлові вікна, види з під’їзду


Фасад з боку двору повністю позбавлений якої б то не було обробки.
Дворовий фасад

З дев’яти його віконних вісей, п’ять виділені неглибоким ризалітом з широким трапецієподібним фронтоном. Передостанні до країв фасадної площини вісі зайняті балконами, центральна вісь припадає на сходову клітку чорного ходу, освітлювану невеликими півциркульними вікнами, що зберегли залишки вітражного скління.
На центральній вісі розташовується також і вхід на сходи чорного ходу, дизайн двері якого швидше еклектичний і майже не несе в собі рис модерну. В аскетичних формах раціонального модерну виконані квартирні двері чорного ходу, а перила його сходів виконані по одному з поширених бюджетних зразків еклектичного дизайну.
Службові сходи





Найбільш вірогідним прототипом будинку послужив споруджений у Києві за проектом А. Б. Мінкуса та Ф. А. Троупянського в 1910 році величезний дванадцятиповерховий будинок Л. Б. Гінзбурга (був підірваний 24 вересня 1941 року і повністю знищений на початку 1950-х років, коли проводилися остаточні розбирання фундаменту будинку).
Архітектурний прототип будинку Е. С. Вернетта — будинок Л. Б. Гінзбурга в Києві (не зберігся)




Ряд елементів і рішень будинку Гінзбурга згодом знайшли своє застосування в архітектурі одеського будинку Вернетта, який можна назвати своєрідним пам’ятником втраченому київському «хмарочосу».
Використана література та архіви
- «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пілявський
- «Одеса. Архітектурно-історичний нарис». В. І. Тімофєєнко
- Прибутковий будинок Е. С. Вернетта
Автори
- Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
- Марина Томенко, редактор