Воронцовський провулок, 4. Прибутковий будинок Г. Рафаловича
Так званий «будинок з однією стіною» входить до переліку найвідоміших визначних пам’яток історичного центру Одеси. Погляд з певного ракурсу створює ілюзію відсутності бічної стіни будинку: вона примикає до фасадної під дуже гострим кутом і, коли погляд спрямований паралельно, стіна просто не видна.
Тип будівлі: прибутковий будинок
Стиль: ренесанс, еклектика
Архітектор: Д. Я. Клімов або Д. В. Тележинський
Дата будівництва: 1889
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення
Загальноприйняті найменування: «будинок-стіна», «плаский будинок», «будинок з однією стіною», «відьмин дім»
Фасад
За час свого існування будинок встиг обрости безліччю легенд і домислів, іноді містичних, але частіше просто безглуздих, покликаних пояснити причини такої нетрадиційної планувальної форми будівлі. Слід зазначити, що неправильну форму має не тільки та ділянка, де збудований будинок, але і кілька сусідніх з нею по Воронцовському провулку.
У першій половині XIX століття ділянки під номерами 4, 6 і 8 мали значно більші розміри і відносилися не до провулку, який тоді ще не був забудований, а до Військового узвозу, що пояснює сучасний неправильний кут повороту меж між ними відносно червоної лінії самого провулка.
У перші десятиліття існування Одеси Військовий узвіз фактично був центральною артерією молодого міста, виходом до моря — до Практичної та Військової гаваней, а також центральною магістраллю для ввезення товарів з порту, яка перетинала все місто через Грецький базар (нині однойменна площа), сучасний Олександрівський проспект, площу Старого базару і далі. У 1820-х роках вздовж дороги, раніше оминавшої турецьку фортецю, що розмізувалася над обривом (в лівій частині теперішнього Приморського бульвару), був прокладений сучасний Воронцовський провулок, до парного боку якого частково відійшли суміжні з ним ділянки по Військовому узвозу.
Забудова, яка займала ділянку № 4 в 1820-80 роки, не відносилася до презентабельної, та й сам провулок, незважаючи на дуже високу вартість землі в цьому районі, по суті грав роль задвірок парадного Приморського бульвару. Імпозантні будівлі почали з’являтися тут лише в останні десятиліття XIX століття. В середині — другій половині 1880-х років ділянку придбав представник однієї з найуспішніших в тодішній Одесі сімей, що заробили капітал на різного роду грошових операціях, один з семи братів Рафалович — Георгій, фінансист, банкір, співвласник торгового дому «Федір Рафалович і Ко» разом з двома братами Олександром і Марком. Крім того, він був консулом, який представляв у різний час в Одесі інтереси Бразилії, Перу і Данії. Він також володів маєтком площею в 1812 десятин в Подільській губернії.
Незручна для будівництва форма ділянки, що дісталася Г. Рафаловичу, нового власника анітрохи не збентежила. В кінці 1880-х архітектор Д. Я. Клімов (за іншими даними — Д. В. Тележинський) склав проект великого триповерхового прибуткового будинку, будівництво якого було закінчено вже в 1889 році. Квартира домовласника знаходилася тут же. Проживали в будинку і інші члени його сім’ї.
У 1890-ті роки тут квартирував Олександр Рафалович, старший з братів, купець 1-ї гільдії, після смерті батька — Федора Рафаловича — з 1882 року голова торгового дому «Федір Рафалович і Ко» і голова правління Бессарабо-Таврійського земельного банку. Після 1897 року в переліках мешканців його ім’я не значиться. Сам Олександр Рафалович володів чотирма будинками в Одесі. Інший брат Г. Рафаловича, Артемій (Артем), жив тут в 1890-93 році. До середини 1890-х Артемій Рафалович, фінансист і «видатний банківський діяч», переїхав з Одеси да Санкт-Петербургу.
Жили за цією адресою й інші видатні люди свого часу. Так, з 1894 року і до самої смерті в 1902 році квартиру в будинку Рафаловича знімав Борис Юлійович Вітте, голова Одеської судової палати, заступник міського голови, дійсний статський радник. Він був рідним братом Сергія Юлійовича Вітте, колишнього міністра фінансів в 1890-ті роки, а згодом з 1903 року і до виходу у відставку в 1906 році — голови комітету міністрів Російської імперії. Сергій Юлійович в юнацтві жив в Одесі, любив приїжджати туди в гості і, зрозуміло, бував у цьому будинку.
Рівень орендної орієнтованості будинку не підлягає сумніву: основна частина квартир призначена для юристів, чиновників, великих торговців — представників вищого сегменту так званого «середнього класу» — і мала значну площу. Враховуючи ці фактори вкупі з високою ймовірністю неправильних планувань, автор проекту повинен був з особливою відповідальністю підійти до його складання.
Прибутковий будинок Рафаловича складається з чотирьох крил, розташованих по периметру ділянки неправильної форми, що нагадує сильно деформовану трапецію. Бічні крила примикають до чолового під різними гострими кутами таким чином, що за мірою наближення до обриву над Військовим спуском ділянка розширюється. Чолове і бічні крила — триповерхові, тильний флігель має два поверхи (частково був надбудований у 2000-х роках) і розташований з відступом від краю ділянки з боку Військового узвозу, утворюючи невеликий двір-терасу, обгороджений кам’яним парапетом. Доступ туди з основного двору здійснюється через прохідний під’їзд самого флігеля.
Просторий і добре освітлений двір має неправильну планувальну форму — два прямокутника (в загальних рисах), об’єднаних під тупим кутом. Функцію прибуткового виконувало не тільки чолове крило, але і бічні, на користь чого свідчить їх планувальна структура та презентабельна, хоча й скромніша, ніж в чоловому, обробка під’їздів.
Сувора, трохи сухувата, але досить гармонійна архітектура будинку типова для межі 1880-90-х років. Вигляд головного фасаду важко назвати яскравим, однак його архітектурна обробка носить характер імпозантної й вишуканої. Довжина фасаду по червоній лінії — 15 віконних вісей, три центральні несуть в собі здвоєні вікна другого і третього поверхів. Підпорядкована горизонтальним ритмом композиція фасаду прорізається трьома неглибокими, але виразними ризалітами, два з яких займають по одній крайній вісі. Композиційний центр суворо симетричного фасаду сходиться до центрального ризалиту в три вісі шириною. Центральна вісь як будинку в цілому, так і центрального ризаліту підкреслена високим лучковим прорізом проїзної арки, що веде у двір.
Вхідна група
Фасадна площина напівпідвального поверху покрита глибоким рустом, на першому руст стає пласким і схематичним, віяльно змикаючись над вікнами без лиштв.
Напівпідвал і перший поверх трактовані як цоколь, і архітектурне оздоблення верхніх поверхів в контрасті з ними виглядає більш легким і химерним. Вісі центрального ризаліту на двох верхніх поверхах композиційно розділені між собою потужними рустованими лопатками. Обробка другого поверху традиційно виконана найбільш яскраво.
Здвоєні отвори в центральному ризаліті обрамляються суворими лиштвами і вінчаються загальними сандриками на ліпних консолях, між якими розташовані орнаментальні вставки з дрібномасштабною ліпниною рослинного характеру. Сандрики крайніх вісей центрального ризаліту прямі, центральний розірваний сандрик півциркульної форми в стриманому трактуванні запозичений з архітектури бароко. В тимпані сандрика і в просторі, сформованому його розривом, поміщений пишний ліпний картуш, що підкреслює головну композиційну роль сандрика на фасаді будинку в цілому.
Оздоблення другого поверху
Фасадні площини між ризалітами шириною в п’ять вісей кожна ритмічно розкреслені класичними одинарними вікнами з лиштвами, абсолютно ідентичними таким в оздобленні вікон центральних вісей. Повторюється тут і декор сандриків над ними, однак самі сандрики мають класичну трикутну форму.
Оформлення вікон крайніх ризалітів нічим не відрізняється від інших, крім форми сандриків над ними — вони лучкові.
Третій поверх позбавлений виразних деталей. Зберігаючи аналогічну другому поверху конфігурацію, його вікна вінчаються аскетичними прямими сандриками на ліпних консолях.
Елементи третього поверху
В обробці обох поверхів застосовано також перелік аналогічних елементів: плаский лінійний руст і суворі прямокутні вставки без декору між підвіконними консолями.
На головному фасаді будинку розташовано вісім балконів, по чотири на кожному поверсі. Вони розміщені в крайніх ризалітах і займають бічні вісі центрального. Всі балкони зберегли чудові огорожі криволінійного вигину, чий дизайн знаходить відображення в секціях сходових огорож під’їзду чолового крила.
Балкони
Фасадну площину будинку вінчає простий карниз невеликого виносу, середньої ширини фриз без декору і ще один карниз, більш масивний, що спирається на ритм невеликих ліпних дентикул, які в ризалітах доповнені пишними консолями.
Ризаліти композиційно завершуються високими аттиками у вигляді глухих балюстрад, а центральна вісь будинку підкреслена витонченою двухотвірною люкарною.
В оформленні арки проїзду застосовані досить самобутні принципи декорування, ніде в Одесі більше не повторені. Сама арка з лучковими хрестовими склепіннями складається з чотирьох прольотів різної протяжності, межі між якими відзначені широкими, приземкуватими іонічними пілястрами, капітелі яких прикрашені розмашистими ліпними вінками, а в основних площинах розташовані каннельовані прямокутні фільонки.
Арка проїзду
У передостанньому (при рахунку з вулиці) прольоті розташовані входи в квартиру першого поверху і сам під’їзд, що зберегли рясно декоровані різьбленням автентичні двері.
Двері під’їзду
Оздоблення під’їзду являє собою прекрасний приклад парадного інтер’єру дорогого прибуткового будинку кінця XIX століття. Стінні площини заповнені великими фільонками-рамками стриманого трактування, між ними розміщені пілястри з пишними капітелями корінфського ордера, що підтримують карниз стелі над сходовою кліткою.
Під’їзд чолового крила
Стіни оздоблені поліхромною венеціанською шпаклівкою під мармур (на нижніх поверхах зафарбований). Над карнизом протягнутий розписний орнаментальний фриз. Стеля над сходовою кліткою декорована витонченою, подрібнених форм ліпниною, поширеного в будинках того періоду зразка. Ліпнина пофарбована в поліхромній колірній гамі, однак автентичність цих фарб викликає сумніви.
Дорогі секційні сходові огорожі відносяться до дуже рідкісного різновиду і, як вже писалося раніше, у багатьох рисах повторюють орнаментацію балконних огорож головного фасаду.
Архітектурна обробка тильного фасаду чолового крила і фасадів інших крил будинку відрізняється від головного простотою і схематичністю. Вікна обрамлені максимально спрощеними лиштвами, які на другому поверсі увінчуються простими трикутними сандриками без вишукувань. Ажурні секційні огорожі балконів надають дворовим фасадам деяку мальовничість, однак частина з них, на жаль, не збереглася.
Дворові фасади
Під’їзди бічних крил у цілому дуже аскетичні, проте досить недешеві секційні сходові огорожі встановлені і тут, хоча їх дизайн помітно спрощений порівняно з огорожами чолового крила. Ще одна сходова клітка без вишукувань розташована в двоповерховому тильному крилі будинку, через наскрізний під’їзд якого здійснюється повідомлення основного двору і малого двору-тераси, нависаючого над Військовим узвозом (точніше — над колишньою ділянкою Я. Наума по Військовому узвозі, 3).
Під’їзд правобічного крила
У радянський період своєї історії будівлю спіткала доля багатьох інших житлових будинків центру Одеси. Грунтовно «ущільнений», перепланований під комунальні квартири, будинок десятиліттями не ремонтувався, що, зрозуміло, давно перестало дивувати городян. Однак найбільш масштабні негаразди в житті споруди з’явилися вже в пострадянські часи. На початку 2010-х років один з мешканців третього поверху зробив спробу надбудувати свої апартаменти мансардою. Будівельні роботи почалися з розбору перекриття горища та даху, на чому вони «щасливо» завершилися.
В такому стані будинок простояв без малого півтора (!) року, по стінах поповзли тріщини. У 2012 році по Одесі прокотилася хвиля громадського обурення, пов’язана з початком будівництва на прилеглій до будинку ділянці (№ 6), що загрожувало втратою відомої оптичної ілюзії будинку. На хвилі викликаного цим скандалу будинок був включений до переліку пам’яток культурної спадщини міста Одеси, на фасаді проведені ретельні реставраційні роботи, а будівництво по сусідству зупинено.
Сьогодні будинок Рафаловича щорічно приваблює тисячі туристів, дивуючи непідготовлених людей ілюзією того, що від нього залишилася лише одна фасадна стіна. У багатьох інших містах іноді можна зустріти подібні будинки, та й для Одеси будівля не є поодинокою: тут будівель подібної конфігурації налічується близько десяти (!), однак «будинок-стіна» у Воронцовському провулку, 4 — найвідоміший з них.
Використана література та архіви
- «Зодчі Одеси». В. Пілявський
- «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх зодчі». В. Пілявський
- Історична довідка і розвінчання міфів навколо будинку
Автори
- Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
- Валерія Важнова, редактор