Прибутковий будинок У. М. Сігала
Спиридонівська, 8
Головна Фасад Двір Під’їзди та службові сходи
Прибутковий будинок У. М. Сігала зведений на хвилі виникнення і становлення т. н. «цегляного стилю», являє собою найбільш важливий приклад його застосування у житловій архітектурі Одеси завдяки значним масштабам, витонченості і нетиповості оздоблення і декорування. Не зайвим буде підкреслити, що розглянута будівля входить до рахунку найбільших прибуткових будинків, що зводилися в Одесі.
Тип будівлі:
- прибутковий будинок
Стиль:
- «цегляний стиль»
- історизм
- романський
- неоготика
Архітектор:
- П. У. Клейн
Дата будівництва:
- ~1880-х рр.
Статус:
- пам’ятка архітектури місцевого значення
Розташування:
За даними довідника 1909 р. «Фабрично-заводські підприємства Російської імперії», під № 307Б було розміщено оголошення, в якому фігурувало прізвище У. Сігала. При закладці заводу в Славуті, він входив до складу правління, разом з відомими промисловцями А. Гуревичем і Е. Вінером, Акціонерного Товариства фабрики металевих виробів «Вавер», заснованої в 1900 році. Місцезнаходження підприємства — с. Качи-Дув, поштова станція Вавер Варшавського повіту; склад готових виробів розташовувався по вул. Трембицькій,10 у Варшаві.
Основний капітал цього підприємства, що спеціалізувалося на випуску «залізних ліжок всякого роду» налічував 200 000 руб. а штат складався з 120-150 співробітників. Підприємство було оснащене паровим двигуном у 55 кінських сил. Очевидно, закупівля компонентів для виготовлення продукції пов’язувала У. Сігала з Славутським чавуноливарним заводом князів Сангушків, нащадків Острозьких.
По другому оголошенню під № 1385В рекламувався скляний завод У. Сігала «Руда-Опалин» з основним капіталом в 150.000 руб., що перебував на однойменній поштової станції Холмського повіту. Найманим директором від імені власника виступав Д. Язловський, а поштова адреса правління перебувала в Одесі на вул. Успенській, 50.
Величезна фабрика була обладнана трьома паровими машинами у 94 кінські сили, кількість найманців дорівнювала 500. Серед виробів підприємства з річним виробництвом на 300 000 руб.: скляний домашній посуд, прилади для освітлення, аптекарський та хімічний скляний посуд. Завод був заснований в 1864 році.
Сам Ушер Мойшевич Сігал, онук міщанина з Летичева (нині Хмельницької області) єврейського походження Моті Сігала, був вихідцем з німецького міста Дармштадт, власником посудного, цементного та цегельного заводів в Одесі, каменоломень і курорту «Аркадія», дач між Малим і Середнім Фонтанами, за Ботанічним садом на березі моря, великих посудних магазинів у зоні Порто-Франко, був купцем першої гільдії і меценатом: на його кошти, наприклад, побудована лікарня міста Гайсина, нині Вінницької обл. (в Гайсині та Немирові проживала частина сім’ї Сігал, інші члени сім’ї залишалися в Дармштадті).
Маючи академічну вищу освіту і навички технолога, після закінчення Дармштадського Політехнікуму, Ушер Мойшевич впроваджував технології виготовлення скляної та керамічної майоліки, секретами якою володів, на численних виробництвах: від Гусь-Кришталевого (нині Володимирська обл., Росія) до скло-кришталевого заводу «Руда-Опалин» (Варшава, Польща) та Славутського фаянсового заводу (нині Хмельницької обл.).
В першій половині 1880-х рр. Сігал придбав ділянку на Спиридонівській, 8 у спадкоємців Вінтурі. Будинок, що стояв на цьому місці (1847 р., арх І. Н. Коловіч), очевидної архітектурної цінністі не мав і був пущений на злам під будівництво нового прибуткового будинку значної для Одеси того часу поверховості і габаритів в цілому. Будинок практично цілком споруджувався з цегли, виробленої заводом Сігала, за проектом архітектора П. У. Клейна. Будівля уособлювала собою не тільки традиційний засіб пасивного прибутку домовласника, але й своєрідну рекламу його продукції.
Будинок був повністю завершений до другої половини 1880-х рр. Він став одним з перших в місті з внутрішнім двором-колодязем, однією з найбільш пишно декорованих цельноцегляних будівель і мабуть найбільшим прибутковим будинком в Одесі на той час. Масштабність і монументальність шедевра Клейна вражають і понині, особливо цікавий верхній ярус правобічного ризаліту.
У. М. Сігал володів будинком практично до кінця 1890-х рр. На рубежі століть будинок перейшов у власність Люлькімахера, а в середині 1910-х років будівлю придбала А. Г. Таранова, що вже володіла до того часу сусіднім будинком на Спиридонівській, 6.
Тоді ж, у середині 1910-х років «латиське Суспільство» розвернуло тут книжкову торгівлю, діяльність підприємства проходила під відповідальність селянина Павла Штейнита. А. Г. Подільський тримав у стінах будинку торгівлю цементом.
Відомі також імена деяких квартиронаймачів того часу: викладач Одеській чоловічій гімназії Н. К. Іліаді, викладач (?) В. К. Юшко, викладачка Міської Громадської Маріїнської жіночої гімназії М. А. Дьякова, викладач чистописання жіночої гімназії Ю. Шилейко М. Ріхтер, Л. Л. Змиградський, викладачка жіночої гімназії А. Е. Висковатової М. І. Гребньова, наглядач 4-го округу Херсонського акцизного управління М. Д. Раздорській, службовець Російсько-азіатського банку Я. М. Спіро, чоловічий кравець В. О. Ружичка.
Збудований за передовими технологіями свого часу і спочатку призначений для дуже забезпечених квартиронаймачів, будинок Сігала мав добре продумані й дуже раціональні планування квартир великого метражу з високим рівнем комфорту, а в просторому внутрішньому дворі спочатку була влаштована велика клумба з фонтаном.
Головний фасад і арка проїзду
Дворові фасади, дах, брандмауер
Під’їзди та службові сходи
Використана література та архіви
- «Зодчі Одеси». В. Пилявський
- «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пилявський
- Архітектура Одеси. Стиль і час». В. Пилявський
- «Одеса. Архітектурно-історичний нарис». В. І. Тимофеєнко
- Сайт Ю. Парамонова
- Історичні відомості про будинок
Автори
- Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і упорядник