Садиба Толстих

Час великих випробувань для графа М. М. Толстого і його матері настав у період, пов’язаний з подіями Жовтневої революції і Громадянської війни.

23 січня 1918 р. ЦВК «Румчерода» сповіщає М. М. Толстого про реквізицію квартири на другому поверсі його будинку по Сабанєєвому мосту для потреб сенатора Трегубова, а вже 26 січня — про реквізицію всього другого поверху для роботи комісії Трегубова. 27 січня знову постало питання про нову реквізицію і перегляд прийнятих рішень. Через місяць, 28 лютого 1918 р., Президія партії лівих есерів звільняє будинок Толстого від реквізиції, беручи до уваги суспільні заслуги графа.

У перший період Радянської влади в Одесі родині Толстих вдалося зберегти своє майно, художню колекцію і велику домашню бібліотеку.

Повідомлення про реквізицію

Постанова про звільнення М. М. Толстого від реквізиції

Друге пришестя «товаришів» на початку квітня 1919 р. радикально змінило звичне життя сім’ї. 7 квітня М. М. Толстому був пред’явлений мандат, виданий Радою Робітничих Депутатів комісара народної освіти Євгену Миколайовичу Щепкіну, на право зайняття квартири графа, що знаходиться на вул. Сабанєєв міст для потреб комісаріату. 8 квітня від військового коменданта Одеси і порту приходить припис про негайне надання всього будинку Толстого на Сабанєєвому мосту в розпорядження штабу Армії. 9 квітня М. М. Толстой отримав розпорядження начальника штабу 2-ї Радянської Червоної Армії наступного змісту:

«Гражданину Толстому. Вследствие занятия под помещение вверенного мне Штаба дома Вашей матери по Сабанеевому мосту № 4 Вы и Ваша матушка выселяетесь в Казарменный переулок в дом и квартиру Оттон, где Вам предоставляется три комнаты» (орфографія оригіналу).

Письмове повідомлення про виселення Толстих з маєтку в провулок Казармений (Некрасова)

Припис про виселення Толстих з маєтку

З дореволюційних довідників «Вся Одеса» відомо, що родині Оттон (Софії Йосипівні і Віктору Людвіговичу — сина відомого архітектора) належав невеликий двоповерховий будинок на розі Казарменого провулка, 2 і вулиці Гоголя, 8. При виселенні Толстим було видано дозвіл на вивіз тільки найнеобхіднішого:

«...железные кровати, постельные принадлежности, 2 шкафа, 2 стола, посуду, немного угля, крупы, муки и настольные портреты близких со столов».

Парадоксальною на цьому тлі виглядає квитанція про внесок М. М. Толстим 3 тис. руб. на виставу-концерт на користь родин убитих моряків та інвалідів Червоного військового флоту.

Квитанція про внесок М. М. Толстим 3 тис. руб. на виставу-концерт на користь родин убитих моряків та інвалідів Червоного військового флоту

Вистава-концерт на користь родин убитих моряків та інвалідів Червоного військового флоту, запрошення

Вистава-концерт на користь родин убитих моряків та інвалідів Червоного військового флоту, афіша

Велика домашня бібліотека і цінна художня колекція залишилися в маєтку. 28 травня 1919 р. газета «Вісті» Одеської Ради робітничих депутатів опублікувала статтю «Пролетарська культура. Художні багатства для народу», в якій повідомлялося, що багата картинна галерея «была подарена в пользование народу наследником М. М. Толстым». Однак, документальне підтвердження факту передачі колекції місту не виявлено.

Приблизно тоді ж (травень — червень 1919 р.) в маєтку Толстих (Сабанєєв міст, 4 ) та в будинку колекціонера Руссова (вул. Торгова, 4) Комітетом з охорони пам’яток мистецтва і старовини (КОПМС) були зібрані всі найбільш цінні твори мистецтва, покинуті колишніми власниками. Але в період денікінської окупації (23.08.1919 — 08.02.1920) ці сховища були повністю розграбовані.

М. М. Толстому дивом вдалося зберегти велику домашню бібліотеку, яка весь час перебувала в маєтку його матері і передати її у власність Міській публічній бібліотеці своїм листом-розпорядженням від 16 грудня 1919 р.

Через кілька днів після цього почесний громадянин Одеси, граф Михайло Михайлович Толстой, разом з матір’ю Оленою Григорівною та родиною керуючого їх маєтками назавжди покинули країну. У той час граф був уже смертельно хворий і його здоров’я стрімко погіршувалося. З їх від’їздом закінчилася ціла епоха активної благодійної і громадської діяльності сім’ї, спрямованої на розвиток і процвітання міста.

Останні роки життя вони провели в еміграції — спочатку у Франції, потім у Швейцарії. Свої дні мати і син закінчили в Женеві — О. Г. Толста у віці 84 років в 1926 р. і М. М. Толстой, 64 років, у 1927 р.

Нову сторінку своєї історії картинна галерея і старовинний маєток відкрили в лютому 1920 р. Після остаточного встановлення Радянської влади в Одесі тут відновив колишню діяльність Комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини (ГубКОПМС), організувавши в колишній графській садибі Художній фонд. А вже в серпні на Сабанєєвому мості з’явився Перший народний художній музей. В музеї було представлено все найкраще з фондів, зібраних знову Губернським комітетом: близько 300 картин, 100 предметів старовинних меблів, вази, гравюри і килими.

Музейна експозиція займала цілий поверх маєтку і розташовувалася у восьми залах. Директором цього музею був відомий одеський художник Т. Б. Фраєрман (1883—1957).

Сабанєєв міст і садиба Толстих, фото 1920-х рр. з листівки поч. 1930-х рр.

Причини виникнення музею в тій чи іншій мірі докладно висвітлені в книзі Амшея Нюренберга «Одеса—Париж—Москва. Спогади художника.»:

«У червні 1919 року В Одесі була організована 1-а Народна Виставка. Вона привертала робітників, червоноармійців і матросів. Я як представник Комітету з охорони пам’яток мистецтва і старовини брав активну участь в її устрої. Пам’ятаю, мені прийшла в голову ідея мобілізувати художників, щоб вони обходили виставку разом з відвідувачами і пояснювали їм сенс і значення картин. Це було здійснено. Запам’ятався один запис у книзі відгуків: „Мені здається, що на такій виставці я стаю краще і розумніше. Побільше б таких виставок“.»

«Після мого призначення головою Комітету з охорони пам’яток мистецтва і старовини комісар освіти Щепкін викликав мене до себе і запропонував прийняти невідкладні заходи для захисту художніх цінностей у квартирах, кинутих біглою буржуазією.

— Надійшли відомості, — сказав він стурбовано, — що відомий Мішка-Япончик зі своєю шайкою вже обкрадають кинуті маєтки. Необхідно прийняти термінові заходи. Я швидко організував три бригади з робітників і художників, які повинні були обійти маєтки і квартири, відібрати найбільш цінні речі і перевезти їх у будинок графа Толстого (на Сабанєєвому мосту).

За кілька днів бригади, які працювали з великим ентузіазмом, заповнили речами весь будинок. Навезли багато старовинних меблів, килимів, бібліотек, порцеляни, майоліки, скульптури, картин... Комісію неприємно здивувала наявність серед картин великої кількості фальшивих. Так, з 25 Левітанів — 18 виявилися підробками, з 15 Рєпіних лише 8 були справжніми, з 17 Айвазовських — тільки 8 належали пензлю відомого мариніста. Фальшивими були також роботи Сєрова, Полєнова та інших».

Про музей у колишній садибі Толстих у своїх щоденниках згадував і К. Г. Паустовський:

«Музей Толстого. Анфілади кімнат у золотому осінньому сонячному світлі. Штофні стіни. Палац. Італійський рояль. Ампір і бароко. Чудові японські вази. Гарні мініатюрні портрети. „Вітер. Версаль“ Бенуа ...» (Одеса. 24 листопад 1920 р.)

Сабанєєв міст і Будинок вчених, початок 1930-х рр.

У 1925 р. Перший народний художній музей отримав статус Державного художнього музею (Галерея російського живопису), а в 1928 р. в результаті об’єднання кількох музеїв в єдину структуру, став, на правах відділу, Галереєю сучасного мистецтва Одеського державного художнього музею (нині Музей західного і східного мистецтва).

У 1934 р. старовинна міська садиба переходить у відання Профспілки працівників освіти, який відразу ж виділяє кошти на реставрацію всього архітектурного комплексу. А в листопаді на новому місці вже розгорнув свою діяльність Одеський Будинок вчених, який переїхав в старовинну графську садибу з вулиці Щепкіна, 12. З цього часу вся подальша історія будинку пов’язана з Будинком вчених.

Обкладинка посвідчення члена Одеського Будинку вчених, 1920-ті рр.

Членська анкета Одеського Будинку вчених, 1920-ті рр.

Одеський Будинок вчених був заснований в грудні 1923 р. першим на Україні. На початку 20-х років, Всеукраїнським комітетом сприяння вченим було прийнято рішення про організацію в університетських центрах Харкові, Києві, Катеринославі та Одесі Будинків вчених. В умовах економічної та соціальної нестабільності, це важливе рішення дало можливість багатьом діячам науки і культури, які опинилися в тяжкому становищі, нормально жити і працювати.

Стаття про Одеський Будинок вчених, 1926 р.

Засновником Одеського Будинку вчених виступила секція наукових працівників Одеського окружного відділення Всеросійської профспілки працівників освіти — Робітпрос і вже до кінця 1923 року в газеті «Вісті Рад робочих депутатів» вийшла стаття про урочисте засідання з нагоди відкриття Будинку вчених в одному з будинків належали університету по вулиці Щепкіна, 12.

Будинок вчених на листівці 1930-х рр.

Вулиця Сабанєєв міст (Менделєєва) та Будинок вчених на листівці 1930-х рр.

Одеський Будинок вчених у 1930-х рр.

1-й випуск Одеського Марксо-Ленінського університету для наукових працівників, 1933—1935 рр.

Біля підніжжя парадних сходів Старого палацу. Третій зліва — професор Н. А. Заворовській

М. Д. Свичаревська, директор Будинку вчених

Стаття про будинок вчених в газеті «Чорноморська комуна», 1934 р.

Замітка про виставку картин в Будинку вчених, 1934 р.

У нелегкий для міста період Великої Вітчизняної війни старовинна садиба Толстих була зайнята німецько-румунськими окупантами під офіцерське зібрання для вищих чинів, а Будинок вчених перевели в інше місце — на вулицю Пастера (Херсонській), 60, де розміщувався Будинок директорів, інженерів і технічних працівників.

Окупаційний період

Можливо, що в садибі нетривалий час жив міський голова Одеси Герман Пинтя. Відомо, що його резиденція на Французькому бульварі, 6 кут вулиці Пироговській, 1 (колишній маєток генеральші Терези Костянтинівни Стороженко) була знищена в результаті авіанальоту незадовго до визволення Одеси радянськими військами.

В 1944 році, перед тим, як залишити Одесу, німці заклали в приміщення Будинку вчених вибухівку, але, за щасливою випадковістю, міни були виявлені і вчасно знешкоджені молодим сапером за прізвищем Димченко.

Коли в квітні 1944 р. Будинку вчених повернули його приміщення, то виявили, що будівлі завдано значної шкоди, про що негайно склали акт і передали його в Обком КП(б)У з тим, щоб провести першочергові роботи по збереженню комплексу. У 1945 р. Правління Будинку вчених обрала комісію зі свого складу, куди увійшли відомі представники наукової, технічної та творчої інтелігенції міста для подання обґрунтування в місцеві органи влади з метою отримання коштів на реставрацію.

У цьому ж році необхідні кошти були виділені і до кінця 1947 р. практично всі основні роботи, які проводилися Одеськими художньо-скульптурними майстернями під керівництвом члена Правління Будинку вчених, професора архітектури Ф. А. Троупянського, були закінчені.

Одеський Будинок вчених у 1940-х рр.

Реставраційні роботи 1945 р., на передньому плані — скульптор Мечеслав Дельпес

Замітка про реставрацію Будинку вчених в газеті «Чорноморська комуна», 1946 р.

Дитячий шумовий оркестр, з альбому Георгія Зозулевича

Одеський Будинок вчених в 1950-х рр.

Вигляд на Сабанєєв міст і Будинок вчених, листівка 1950-х рр.

Пушкінська секція

Одеський Будинок вчених в 1960—80-ті рр.

Значок Одеського Будинку вчених

Творчий вечір І. Сорокіна

У 1963 р. садибний комплекс Будинку вчених був прийнятий під охорону держави як пам’ятка архітектури та містобудування національного (республіканського) значення. А через десятиліття, з 1972 по 1975 р. була проведена і великомасштабна реставрація садибного комплексу.

Сабанєєв міст, маєток Поммер і Будинок вчених, імовірно 1960-ті рр.

Картинна галерея, передреставраційна фотографія 1970-х рр.

Картинна галерея, передреставраційна фотографія 1970-х рр., остання оригінальна решітка напівпідвального приямка, що зберігалася на той час

Стаття про реставрацію Будинку вчених в газеті «Прапор комунізму», 1975 р.

Українським спеціалізованим науково-реставраційним виробничим управлінням Держбуду СРСР і Одеськими науково-реставраційними майстернями, за участю московських фахівців, були повністю оновлені всі 33 приміщення Одеського Будинку вчених загальною площею понад 2 000 квадратних метрів. В процесі реставрації нове народження отримали ліплення, стіни, ковані гратки, каміни, бронза, вітражі, старовинні меблі та інші деталі інтер’єрів садиби.

Народний університет пропаганди пам’яток історії та культури

У 1978 — 1979 рр. були виконані роботи з реставрації Літнього саду і заново озеленена територія. А підпірну стіну з боку саду прикрасив монументальний барельєф-виколотка «Музика», виконаний грузинською художницею Лідією Лапачі.

Повертаючись до історії Будинку вчених, слід відзначити, що з початку своєї роботи він став значущим місцем в науковому і культурному житті Одеси, яким і залишається вже протягом десятиліть. За цей величезний період в його історію вписано сторінки багатьох досягнень, знаменних подій, імен прославлених вчених і видатних діячів культури: фундатори Одеського будинку вчених — Анатольєв, Гібш, Кіпен, Лазурський, професора медицини — Філатов, Ясинівський, Гешелін; які стояли біля витоків створення наукової астрономічної секції професора Покровський і Цесевич, професора М. Г. Крейн, М. Раковський, Є. Таубман, А. Незведський, Б. Цуканов. Голови та члени Правління Будинку вчених у різні роки — ректори Вузів міста — Мартиновський, Зелінський, Сердюк, Багацький, Чумак; видатні вчені найстарішого наукового об’єднання — ПНК — Алексєєв, Варнеке, Олександр Де-Рібас, Оксман, Боровий, Бориневич-Бабайцева; академіки — Аппатов, Курако, Уйомов; родини і династії — Бардахів, Соколянських, Файтельбергів, Лопатто, Цомакіонів, Раковських і баг. ін.

Вулиця Сабанєєв міст і Будинок вчених, кінець 1970-х рр.

Будинок вчених, листівка 1980-х рр.

В цій історії є і трагічні сторінки, пов’язані з політичними репресіями та роками військового лихоліття. Непростим був післявоєнний період. У роки «відлиги», коли змінилася роль інтелігенції в суспільстві, в Будинку вчених з’явилися нові наукові товариства, секції та творчі об’єднання, які у 1970-ті рр. активно розвивалися, а у 1980-х рр. плідно і стабільно працювали. І незважаючи на загальні руйнівні процеси 1990-х рр., коли цінність вищої освіти, науки і культури в цілому почала стрімко падати, Одеський Будинок вчених як і раніше продовжував об’єднувати людей в своєму культурному просторі. З минаючого ХХ століття в наступне століття Будинок вчених увійшов, дбайливо зберігаючи традиції минулого.

Сабанєєв міст і Будинок вчених, живописний етюд Г. Топуза, 1996 р.

З 2002 р. Будинок вчених має статус культурного науково-просвітницького центру Одеської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки. Профспілка, як і раніше, надає Будинку вчених всебічну підтримку. З її допомогою в 2008 — 2010 рр. були відреставровані фасади будівель архітектурного комплексу Будинку вчених. Постійно проводяться поточні ремонтні роботи, які дозволяють зберігати весь комплекс в робочому стані. Крім прекрасно збережених фасадів та інтер’єрів, тут можна познайомитися з двома меморіальними експозиціями, присвяченими спадщині родини графів Толстих та історії самого Одеського Будинку вчених, які наочно показують, як старовинна садиба і культурна науково-просвітницька установа багато років взаємно зберігають і доповнюють одна одну.

Загальний вигляд комплексу Будинку вчених, 2013

Використана література та архіви

• ДАОО. — Ф. 59. — Оп. 1. — Д. 454. Л. 45—47.
• ДАОО. — Ф. 266. — Оп. 1 — Д. 6—11.
• ДАОО. — Ф. 16. — Оп. 50. — Д. 9б. — Л. 229 — 231.
• «Старі будинки та інші пам’ятні місця Одеси». Губар О. І.
• «Одеський музей західного та східного мистецтва — 90: збірник наукових
  статей» Л. Сауленко (уклад.)
• «Сторінки історії благодійності в Одесі: До 100-річчя вступу
  графа М. М. Толстого на посаду піклувальника одес, об. міськ. публ. б-ки: Мат. конф.
  (4 груд. 1997)». ОДНБ ім. М. Горького
• «З історії архітектурних пам’яток Одеси». Терещенко Г. В.
• «Зодчі України кінця ХVIII — початку ХХ століть. Біографічний довідник». В. І. Тимофеєнко
• «Зодчі Одеси». В. Пилявський
• Архітектура Одеси. Стиль і час» В. Пилявський
• «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пилявський
• Офіційний сайт
• Одеський Будинок вчених спростував три «бородатих» міфи
• Одеський Будинок вчених

Автори

• Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
• Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач