Спеціальний літній павільйон зупинки трамваю № 1 і електрична підстанція

Парк ім. Тараса Шевченка
Проект електричного трамваю був затверджений Одеською міською думою в 1908 р., в тому ж році почалося обладнання шляхів і будівництво станцій, а в 1910 році були пущені перші лінії. Основна маса ліній проходила по існуючим лініям конки, що належали тому ж Бельгійському Товариству, тому нове будівництво, в основному, було сконцентровано на контактній мережі і тягових підстанціях.
Тип будівлі: павільйон зупинки , електрична підстанція
Стиль: пізній модерн (павільйон) , неокласицизм (підстанція)
Архітектори: А. Б. Мінкус, Л. Б. Бєлкін
Дата будівництва: 1910, 1912
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення
Павільйон зупинки



За бельгійським проектом лінії спочатку не мали номерів (як і лінії конки), а тільки назви: («Рішельєвська — Херсонська», «Торгова — Малоросійська» тощо), але по одній лінії могло ходити кілька маршрутів і один маршрут міг проходити по різним лініям. Наприкінці 1910 р. і першій половині 1911 р. велося найбільш бурхливе будівництво нових трамвайних ліній та електрифікація існуючих ліній конки.



На вимогу міської влади будівництво в основному здійснювалося на околицях , однак у центрі з’явилися лінії «Грецька» і «Ланжерон». До середини 1912 р. в основному було закінчено формування трамвайної мережі в центрі міста, відкрито рух на Рішельєвській та Преображенській лініях, в Порт по Приморській і на Ближні Млини, завершувалося будівництво ліній по Успенській і Прохорівській вулицям, зводилося Слобідське депо і незабаром відкрилася Слобідська лінія.
Тильний фасад


Один з маршрутів (№ 24), що зв’язував район Ланжерона з центром міста, перетинав Олександрівський парк і далі слідував по Сабанському провулку, виходячи на Канатну, проходячи у всю довжину вулицю Жуковського і закінчуючись на площі Тираспольській. Перша на шляху прямування зупинка розташовувалася поруч з нинішньою центральною алеєю парку, неподалік від Олександрівської колони. Маршрут № 24 було скасовано ще в довоєнні часи, однак павільйон зупинки і розташована навпроти нього електрична підстанція чудово збереглися.
Місце розташування павільйону трамвайної зупинки на карті
Співпраця архітектора А. Б. Мінкуса з Бельгійським акціонерним Товариством почалося ще в середині 1900-х років. Зодчий успішно впорався з розробкою ряду типових проектів трамвайних зупинок та електричних підстанцій і звів адміністративну будівля Товариства на Водопровідній, 1. Павільйону, спорудженому в Олександрівському парку також було присвоєно тип, проте сама будівля була реалізована в одиничному екземплярі.
По компоновці і конфігурації споруду можна порівняти з павільйонами Типу № 1, один з яких раніше розташовувався на Грецькій площі, другий — на Тираспольськый (обидва знесені). На відміну від них, павільйон в Олександрівському парку має округлені кути з боку лінії і помітно менші розміри. У центрі чотирисхилого даху обладнана світлова надбудова квадратної в плані форми, що грає величезну роль у загальному силуеті будівлі. Проходячи через вікна надбудови, світло потрапляє в невелике приміщення для диспетчера або касира, обсяг якого з трьох боків оточував великий навіс на бетонних стовпах.
Світлова надбудова


У радянський час спорудження перебудовано для адміністративних цілей, периметр навісу заповнений стіною. Незважаючи на це, павільйон зберіг обриси забудованих прорізів, консолі і менш масштабний декор.
Декоративні елементи



Електрична підстанція
Електрична підстанція, ймовірно зведена одночасно з павільйоном, являє собою невелику витончену споруду в стилі стриманого неокласицизму.





Про період будівництва також нагадують широкі двостулкові залізні двері з боку алеї — зразок найчистішого геометричного модерну.

В нинішні часи споруда не експлуатується, перебуваючи в досить занедбаному стані.

Місце розташування павільйону електричної підстанції на карті
Використана література та архіви
- «Зодчі Одеси». В. Пілявський;
- «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пілявський;
- Історія одеського трамвая на сайті «Одеса на колесах»;
- Стаття у блозі Antique.
Автори
- Олександр Левицький, художній керівник і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
- Марина Томенко, редактор