Ніжинська, 30

Прибутковий будинок О. С. Щербакова являє собою одну з найбільш ошатних будівель на Ніжинській, відому не тільки чудовим оформленням чолового фасаду, але і дворових крил, що рідкісно.

Тип будівлі: прибутковий будинок
Стиль: еклектика, ренесанс, бароко
Архітектор: Л. Л. Влодек, А. Б. Мінкус (?)
Дата будівництва: 1890 (?)
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення

Головний фасад

Будинок, який став після зведення справжньою прикрасою кварталу між Торговельною та Дворянською, довгий час вводив в оману істориків і краєзнавців відразу двома іменними покажчиками на фасаді. На фризі, під фронтоном неозброєним оком видно напис «О. С. Щербаков» (причому знак «ъ», обов’язковий за орфографічними правилами тих років, відсутній) а на фасаді, ліворуч від в’їзду у двір, збереглася мармурова табличка «Х. Б. Міхельсона».

Більшість історичних джерел вказують замовником нині існуючого будинку саме О. С. Щербакова, однак історія і будинка, і ділянки, на якій він розташований, починається значно раніше будівництва.

У другій половині XIX століття на даній ділянці знаходився будинок (на 1884 рік — будинок № 32), що належав Григорію Георгі, станом на 1878 рік оцінений у 13 728 рублів. До 1899 року будинок був у власності спадкоємців Георгі. Між 1899 і 1900 р. власником будинку стає Осип Щербаков і залишається таким до 1907 року. Виходячи з цих даних виникає ряд питань. Якщо Щербаков придбав будинок між 1899 і 1900 роками, офіційна дата його побудови найімовірніше помилкова.

Версія про будівництво будинку попередніми власниками малоймовірна, оскільки ініціали Щербакова прикрашають не тільки фасад будівлі, але і у вигляді вензелів зустрічаються на розкішних ліпних сандриках дворових фасадів. Отже дату споруди можна безпомилково перенести як мінімум на десятиліття вперед, проте встановити її в точності, на жаль, не представляється можливим.

Що стосується самого О. С. Щербакова, йому належала фабрика «бетонныхъ, мозаичныхъ, цветных и паркетныхъ плитокъ и лестницы искуственнаго гранита» (з оголошення поч. XX століття, орфографія збережена), яка розміщувалася на Болгарській, 68. Крім того, фабрика Щербакова спеціалізувалася на типовому ліпленні для фасадів та інтер’єрів.

На початку 1900-х років будинок змінив номер з 32 на 30 і згодом більше не перенумеровувався, і сьогодні займаючи ділянку на Ніжинській, 30. Між 1907 і 1908 роками Щербаков продає будинок Михайлу Борисовичу Міхельсону, з яким пов’язана ще одна історична плутанина.

Михайло Борисович Міхельсон дійсно володів будинком з 1908 по 1913 рік, однак ініціали збереглися на табличці зовсім інші — Х. Б. Міхельсон.
На вищезгаданій табличці ймовірно вказаний Хайм Беркович Міхельсон, який у 1910-х роках мешкав у власному будинку на Скобелєва (Єврейській), 22. Х. Б. Міхельсон входив до Міської опіки над дитячими притулками, і крім будинку на Скобелєва володів будинком на Італійському бульварі, 16 (між Гімназійної та Земської), який не зберігся.

Крім того, Х. Міхельсон з кінця XIX століття володів будинком по Ніжинській, але не будинком 30 (32), що розглядаеться, а будинком по Ніжинській 16 (18), який розташовувався в сусідньому кварталі між Кінною і Торговою: у 1884 р. — ще не значиться власником, на 1899 р. володіє будинком №18, на 1906 р. — будинком №16 (той самий, тільки номер змінився). У 1910-х роках будинок на Ніжинській, 16 належить Михайлу Борисовичу Міхельсону. Таким чином, у 1910-х роках Михайло Борисович Міхельсон володів двома будинками по вул. Ніжинській — №16 і №30.

Ймовірно, Хайм Беркович був братом Михайла Борисовича Міхельсона, але з якої причини його ім’я присутнє на фасаді будівлі, яким він ніколи не володів — незрозуміло. Про родинний зв’язок Міхельсонів говорить не тільки спільне (досить рідкісне) прізвище. Згідно з довідником домовласників за 1913 рік, вищезгаданий будинок на Скобелєва (Єврейській), 22 (між Пушкінської та Рішельєвської) належав Нухуму і Хайму Міхельсонам, керував будинком Л. Левін і в ньому проживали Алта Меєровна, Лев Михайлович і, нарешті, сам Михайло Борисович Міхельсон.

Плутана і суперечлива історія будинку на цьому не закінчується.

Серед підприємливих одеситів, які розмістили свою справу в стінах будинку, варто згадати приймавшого у середині 1910-х років лор-лікаря С. Г. Боржина і зубних лікарів М. А. Хармац-Блезнюка і Л. В. Букоємського.

У 1906 році в будинку проживав реєстратор Канцелярії Одеського Поліцмейстера колезький радник М. З. Неселовський. Серед мешканців 1910-х років: викладачка російської мови жіночої гімназії Ю. Шилейко і М. Ріхтер, Є. Д. Куделіна, вчитель Одеського міського шестикласного училища ім. В. Н. Лігіна М. І. Ісаєвич, художник М. К. Гершенфельд, справовід Одеського селянського поземельного банку Г. Г. Лашков, бухгалтер 2-го розряду Одеського казначейства В. І. Пронін і т.д.

Архітектура чепурного, поліхромного за забарвленням великого чотириповерхового будинку в цілому відповідає тенденціям одеської еклектики межі XIX-XX століть, що також підтверджує версію про дату будівництва. На чоловому фасаді помітні риси, притаманні як Леву Львовичу Влодеку, так і його видатному згодом учневі — Адольфу Борисовичу Мінкусу і не виключено, що прибутковий будинок О. С. Щербакова — плід їх спільної праці.

Головний фасад шириною в дев’ять віконних вісей суворо симетричний, центральна вісь виділена виразним за оформленням ризалітом. Перший поверх традиційно простий за оформленням, і відділений від інших суворою горизонталлю карниза.

У центральному ризаліті обладнана арка проїзду у двір, оздоблення порталу якої не менш стримане, ніж оформлення решти першого поверху. Балка, що перекриває отвір арки, підтримується спареними ліпними консолями.

Портал арки проїзду

Простінки на першому поверсі оброблені тільки суворим неглибоким рустом.
Крайні вісі з боків фасадної площини виділені ризалітами аналогічної центральному глибини, але меншої ширини. Обробка всіх трьох ризалітів помітно пишніше решти фасаду. На другому поверсі центрального ризаліту обладнаний великий балкон, двері якого втоплені в неглибоку прямокутну нішу.

Перекриття ніші спирається на дві витончені колони з боків балконних дверей. Третій поверх центрального ризаліту являє собою пишну лоджію з кам’яною огорожею, оформлення якого несе в собі мотив чотирьохлисника, поширений в готиці і ренесансі.

Лоджія центрального ризаліту на третьому поверсі

Балка, що перекриває лоджію, спирається на скульптури двох каріатид, які встановлені в торцях лоджії. В глибині лоджії над спареними півциркульними прорізами видно пишний ліпний картуш, запозичений з архітектури бароко.

Оформлення четвертого поверху виконано в ключі лоджії третього, однак тут все гранично спрощено. На четвертому поверсі каріатиди замінені пишними консолями, а кам’яна огорожа з четирьохлисником — класичною балюстрадою.

Лоджія центрального ризаліту на четвертому поверсі

Центральний ризаліт увінчаний фризом із згаданим написом «О. С. Щербаков» і класичним трикутним фронтоном без ліпного декору, який доповнено високим аттиком.

Бічні ризаліти оформлені стриманіше центрального, і не мають фронтонів. Підвіконня вікна другого поверху підтримується балясинами глухої балюстради, а сандрик над вікном замінений аскетичною прямокутною фільонкою без декоративних надмірностей.

Третій поверх декорований значно пишніше. Два вузьких прямокутних вікна обрамлені значною лиштвою у вигляді троьхколоного портика. Напівколони портика увінчані капітелями іонічного ордера, що зустрічається в одеській еклектичній архітектурі значно рідше коринфського.

Оздоблення третього поверху в бічному ризаліті

Обробка останніх поверхів бічних ризалітів за прикладом центрального помітно спрощується, трансформуючись у вузьку лоджію з балконом, обладнаним глухою кам’яною балюстрадою в якості огорож.

Фасадні площини між ризалітами позбавлені пишних деталей. Починаючи з другого поверху до самого фриза, простінки оброблені декоративною цеглою охристого кольору, що відтінює оштукатурені ризаліти і відносно скромні віконні лиштви. Налічники вікон другого поверху увінчані простими трикутними сандриками на ліпних консолях.

На третьому поверсі лиштви аналогічні, але сандрики мінімізовані до найпростіших карнизних перетинів. Налічники останнього поверху ще скромніші, і прикрашені тільки замковими каменями з невеликими левиними маскаронами.

На площині широкого фризу (крім центрального ризаліту) обладнані невеликі віконні прорізи криволінійної барокової форми для освітлення горищних приміщень.

Відносно скромно декорована проїзна арка з пласкими перекриттями розділена на три прольоти, найкоротший з яких — центральний. Тут розташовуються двері чолового під’їзду і квартири першого поверху.

Арка проїзду

Периметральна забудова ділянки утворює двір невеликої ширини, але значної протяжності. Обробка дворових фасадів вражає вишуканістю. Настільки пишних оформлень дворів в Одесі практично не зустрічається, оскільки більшість домовласників як правило відмовлялося від подібних надмірностей в меті економії, обмежуючись лише чоловим фасадом, тобто тим, що безпосередньо видно з вулиці. Втім, якщо згадати рід діяльності Щербакова, напрошується висновок, що ці «надмірності» навряд чи обійшлися йому занадто дорого.

Дворові фасади

Практично кожне вікно дворового фасаду має лиштву, декороване пишним ліпним сандриком і підвіконною фільонкою. Причому варіантів сандриків та фільонок кілька, і вони різняться в залежності від поверху або конфігурації вікон. Наприклад, існує значно суджений варіант сандриків для вікон відповідної ширини, однак всі сандрики виконані в єдиному стилі і прикрашені маскаронами.

Вікна дворових фасадів

Сандрики

Підвіконня

Справжня родзинка будинку — незвичайні за характером скульптури, встановлені в розташованих одна над іншою по центральній вісі тильного крила напівциркульних нішах, декорованих аналогічно вікнам. Окремо ніші, в тому числі і на дворових фасадах, в Одесі не є рідкістю. Багато з них влаштовувалися для розміщення скульптур, з часом втрачених, тематика яких, як правило, копіювала античну або ренесансну. Однак у випадку зі скульптурами в будинку Щербакова про загальноприйняті канони в сюжетах і типажах ніхто і не думав. Скульптури, встановлені тут, зображують аж ніяк не античних богів або міфологічних героїв, а цілком смертних представників суспільства: двох гімназистів, людини невідомої професії і селянина.

Ніші в центральному ризаліті і скульптури в них

У під’їзди бічних і заднього крил ведуть різьблені еклектичні двері з багато декорованими порталами. Портали увінчані пишними трикутними сандриками, на кожному з яких зберігся вензель Щербакова.

Портали під’їздів бічних крил

Крім під’їздів, бічні крила обладнані чорними ходами, а в кутах, на стиках з чоловим крилом розташовуються найпростіші за виконанням металеві пожежні сходи.

Всі чотири під’їзди будинку прикрашені скромно і підпорядковані досить раціональному плануванню. Дизайн сходових огорож тильного крила розроблений швидше для бюджетних сходів чорних ходів.

Під’їзд заднього крила

Сходові огорожі в під’їздах бічних і чолового крил відносяться до аналогічного типу, але самі балясини відрізняються за малюнком.

Під’їзди бічних крил

Чоловій під’їзд

Сходи і майданчики виготовлені з бетоно-мозаїки, стелі над сходовими клітками декоровані тільки скромними ліпними карнизами. За проектуванням будинок досить добре продуманий. Під’їзди непогано інсольовані, сходи просторі і добротні за виконанням. Під’їзд тильного крила забезпечений також довгим вестибюлем, оскільки сходова клітка присунена впритул до протилежної стіни, де розташовані світлові вікна.

Серед цікавих елементів оздоблення варто згадати піч в чоловому під’їзді з оригінальними топковими дверцятами, на одній з яких збереглося клеймо виробника — «Г. Ф. Шель».

Використана література та архіви

• Стаття про будинок О. С. Щербакова
• «Зодчі Одеси». В. Пілявський
• «Архітектура Одеси. Стиль і час» В. Пілявський
• «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пілявський
• Сергій Котелко і Сергій Решетов, історична довідка

Автори

• Олександр Левицький, арт-директор, редактор і колорист
• Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
• Марина Томенко, редактор