Театр у період Великої Вітчизняної війни

Історія Оперного театру. 1941-1944
Оперний театр Історія Перший Міський театр: — Від будівництва до пожежі Новий Міський театр: — Дореволюційний період — Радянський довоєнний період — Період Великої Вітчизняної війни — Радянський післявоєнний і пострадянський періоди Галерея радянських повоєнних листівок Зображення театру на предметах побуту радянського періоду Прототипи і конструктивні аналоги Театри Г. Гельмера та Ф. Фельнера Хронологія |
Архітектура Фасади: — Частина 1 — Частина 2 Інтер’єри: — Глядацький зал — Парадні сходи — Центральний вестибюль — Фойє — Додаткові сходи — Службовий вестибюль Театральний садок |
Загалом 1930-х р.р. пройшли для одеського театру відносно безхмарно, однак з початком Великої Вітчизняної війни ймовірність його руйнування стала очевидною. У той складний період частина творчих працівників була евакуйована в Алма-Ату, більшість одеських акторів переїхали в Красноярськ, об’єднавшись з колективом Дніпропетровського театру опери і балету.
Трупи артистів неодноразово виїжджали в діючу армію, де дали близько 150 концертів. У серпні 1941 року, коли німецько-румунські війська опинилися в небезпечній близькості до Одеси, командування Одеським оборонним районом призначило спеціальну зенітну частину, яка отримала завдання: захищати будівлю театру від бомбардувань. На дахах сусідніх з театром будинків були встановлені гармати, які не змолкали всі 73 дні і ночі, поки тривала героїчна оборона міста. Одна з ворожих фугасних бомб потрапила у вестибюль портика західного фасаду і частково пошкодила його, але директор театру Снібровський в дні оборони не залишав театр ні на хвилину, і своїми руками викинув у вікно залетівший снаряд.



13 грудня 1941 року відновив роботу Одеський оперний театр. Його директором був призначений тенор Селявін. Рішення відновити роботу театру прийняли на загальних зборах трупи, її склад і раніше налічував близько ста осіб.




Першою постановкою з початку війни стала опера «Євгеній Онєгін». Зал на прем’єрі був забитий до відмови. У театрі стали давати «Аїду», «Тугу», «Ріголетто». Румуни та німці приїжджали до Одеси, щоб послухати опери «Борис Годунов», «Фауст», «Євгеній Онєгін», подивитися балети «Лебедине озеро», «Спляча красуня». А ось опера «Сон у зимову ніч» Т. Мушатеску і балет «Весілля в Карпатах» П. Константінеску успіху не мали. Румуни уникали відвертих пропагандистських вистав. Але диктували свої правила.


Весь інвентар, декорації і костюми в театрі залишилися колишніми — вивезти до початку окупації їх не встигли. У театрі проходило по кілька вистав на день, як правило, у тринадцять і шістнадцять годин.

Влітку 1942 року в окуповане місто хлинули гастролери, в основному, румунські та німецькі театри. Бухарестський театр «Керебуш» під керівництвом Тудора Мушатеску встановив своєрідний рекорд: тільки за 1942 рік його трупа побувала в Одесі чотири рази. З Італії приїжджав знаменитий диригент Молінарі.



Крім того, Одесу вподобала і велика кількість заїжджих оперних солістів, серед яких особливо запам’яталися одеситам виступи італійського тенора Луїджі Маджистретті і солістки Міланської опери Неоніли Баліоз, прими Бухарестської опери Марії Чеботару, співачки Віри Попової і приїхавшої з Румунії колишньої партнерки Федора Шаляпіна Л. Я. Липковської, що залишилася після своїх концертів в Одесі назовсім. І все ж найбільшим успіхом у жителів нашого міста користувалися виступи Петра Лещенка.

Види оперного театру часів окупації



Практично протягом усього періоду румунської окупації театр продовжував функціонувати безперебійно, змінивши лише репертуар і мову на афішах, проте у міру наближення кінця війни, наближалася і нова загроза для багатостраждальної будівлі.

Листівки часів окупації





У 1944 році, в останні дні перебування в Одесі, ворог приступив до здійснення лиходійського плану перетворення окупованого міста в зону пустелі. Напередодні відступу з Одеси, у місті повинні були бути знищені всі найважливіші споруди, в числі яких — будівля оперного театру.
Стрімкий наступ радянських військ фактично врятував театр від знищення. Близько 40 мін виявили солдати, що звільнили місто, в підвалах будівлі.


Окупанти не встигли підірвати театр, тим не менш заподіяли йому величезний матеріальний збиток. З будівлі було вивезено багато декорацій, дорогі костюми, всілякі коштовні тканини й найбагатша нотна бібліотека, що складалася з 100 опер і 16 балетів. У числі іншого була відвезена і оксамитова завіса з аплікаціями, виконана в 1925 році за ескізами художника А. Я. Головіна і коштувала 25 000 рублів золотом. Війська, що звільнили Одесу, згодом перехопили в районі станції Роздільна ешелон з частиною награбованого майна.
Завіса, нотна бібліотека, музичні інструменти і багато іншого були в подальшому повернуті театру.




10 квітня 1944 року на балконі дивом уцілілого будинку був вивішений радянський прапор — знак звільнення Одеси від гітлерівських загарбників. Саме звідси, від будівлі театру, і пройшли переможним маршем через усе місто радянські солдати, які звільнили Одесу.
Вже в перші дні в тільки що розминованому театрі було поставлено спектакль для воїнів-визволителів (опера Бізе «Кармен»).

Парад радянських військ, 10 квітня 1944 р.



«Я одна из участниц освобождения города Одессы в апреле 1944 года. Под командованием Р. Я. Малиновского наши части участвовали в боях за освобождение города. И вот нас, военных, пригласили в оперный театр. Это был для нас праздник! Мы упивались музыкой Бизе. Помещение театра было в плохом состоянии, но он был цел, он сохранился, его спасли! До войны я не бывала в Одессе, не знала, что есть такой прекрасный театр. И вот, находясь в нем, я почти плакала»,
— згадує ветеран Великої Вітчизняної війни О. Москаленко.

Використана література та архіви
- Докладна історія театру
- Офіційний сайт театру
- Галерея історичних фотографій Одеси
- Стара Одеса у фотографіях
- У публікації використані фотографії з архівів В. Дроздовського, Є. Волокіна, компанії «Інкор-Груп», різних сімейних архівів, зборів Літературного та Краєзнавчого музеїв, ОННБ ім. Горького і т. д.
Автори
- Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
Подяки
- Компанії «Інкор-Груп» і особисто Р. С. Тарпану — за сприяння і допомогу при зборі матеріалу для даної статті.