Історія Оперного театру. 1917-1941

Після остаточного визволення Одеси від білогвардійців (1920 р.) однією з перших заходів Радянської влади у сфері театральної культури стала постанова про розширення трупи театру.

Вид театру з Рішельєвської, 1918 р.

Фото періоду інтервенції, весна 1919 р.

Вид Ланжеронівської і театру, 1919 р.

У 1923 році прима-балерина Катерина Пушкіна, випускниця петербурзької хореографічної школи, і Ремислав Ремиславский організували хореографічні школи, учні яких увійшли в балетну трупу театру. У тому ж році керівником балетного колективу став відомий балетмейстер Роберт Баланотті. Першою його постановкою стало «Лебедине озеро» П. В. Чайковського (прем’єра — 7 грудня 1923 року). Сам Баланотті виконав партію принца Зігфріда, а Одетту-Одилію танцювала Катерина Пушкіна. За наступні два роки глядачі побачили вистави «Коник-Горбунок», «Коппелію» і неординарне трактування балету «Корсар». У 1926 році очолював балетну трупу Касьян Голейзовський, в наступні роки — балетмейстери Павло Вірський, Вахтанг Вронський і багато інших відомих майстрів балетного мистецтва. На сцені блищали балерини Євгена Кароссо, Катерина Пушкіна, Віра Преснякова, Дора Алідорт.

Театр на листівках 1920-х р.р.

Після Жовтневої революції одеський театр став державним, а в 1926 році отримав статус академічного. 12 вересня 1922 року офіційно і урочисто було відкрито Одеський Міський театр, якому присвоїли ім’я О. В. Луначарського. У 1923 році широко обговорювалося питання про виділення опери і балету в самостійний колектив, тобто про перетворення Міського театру в театр опери і балету. У 1925 році з цього приводу був оголошений широкий диспут в Будинку вчених ім. Щепкіна.

Загальний вигляд театру з Рішельєвської, 1920-ті р.р.

В ті роки на сцені блищали бас Олександр Пирогов, бас-кантанте Платон Цесевич, драматичний тенор Юрій Кипоренко-Даманський, лірико-драматичний тенор Іван Алчевський, «український Шаляпін» Іван Паторжинський, лірико-драматичне сопрано Марія Литвиненко-Вольгемут та інші. До репертуару входили «Руслан і Людмила» Михайла Глінки, «Русалка» Олександра Даргомижського, «Князь Ігор» Олександра Бородіна, «Пікова дама» і «Мазепа» Петра Чайковського, «Аїда» Джузеппе Верді, «Фауст» Шарля Гуно і «Кармен» Жоржа Бізе.

У 1920-30 р.р. поряд з російськими та західноєвропейськими операми на сцені театру зазвучали твори українських авторів: «Тарас Бульба» і «Наталка-Полтавка» Миколи Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. З’явилися постановки опер на українські сюжети, написані російськими композиторами-класиками: «Сорочинський ярмарок» Модеста Мусоргського, «Мазепа» і «Черевички» Петра Чайковського. Були поставлені в театрі і перші радянські опери: «Тихий Дон» Івана Дзержинського, «Щорс» Бориса Лятошинського, «Броненосець Потьомкін» Олеся Чишка та багато інших.

Загальний вигляд театру з Рішельєвської, 1920-ті р.р.

Вид перехрестя Рішельєвської та Ланжеронівської, 1920-ті р.р.

Втім, саме в післяреволюційні часи театр чекали перші біди. В ніч на 15 березня 1925 року, після вистави «Пророк» Мейєрбера на сцені театру з не встановленої точно причини (ймовірно від замикання електричних дротів або необережного поводження з вогнем) почалася пожежа, яка охопила весь закулісний простір. Сцена була відокремлена від залу для глядачів завісою з хвилястого (гофрованого) заліза, що врятувало театр від повного знищення.

Багато в чому уникнути надмірних руйнувань вдалося завдяки своєчасним діям по виявленню і ліквідації вогню. 15 березня в 2 години ночі, міліціонер, який охороняв театр із зовнішньої сторони, помітив у його вікнах полум’я, яке одночасно було виявлено і з найближчої каланчі. Пожежники прибули миттєво, але до цього часу вся сцена була у вогні. Від високої температури завіса, ізолююча глядацький зал від сцени, сильно розпалилася і впала. Гарячі гази перекинулися в зал і полум’я охопило стелю, перші ряди партеру і ложі. Для гасіння пожежі було прийнято рішення відкрити дах і заливати вогонь зверху, а остаточно ліквідувати вогонь вдалося лише до першої години дня.

Результати пожежі виявилися плачевні: сцена з усім майном вигоріла повністю; вогонь знищив металеву завісу, три художні полотняні завіси і дах над сценою; глядацький зал був закопчений (в деяких місцях постраждала позолота елементів декору та розпису стелі), десять рядів партеру і стільці в літерних ложах пошкоджені, їх оббивка згоріла дотла. Сильної шкоди було завдано так само оркестру.

За спогадами очевидців, котлован колишньої сцени являв собою жахливу картину — знизу земля, вгорі — небо.

Внутрішній вигляд сценічної коробки після пожежі 1925 р.

Примітно, що за п’ять днів до катастрофи, 10 березня, театр був застрахований на 1 150 000 рублів, а 14 березня Губкомунвідділ, на балансі якого будівля значилася, вніс у Держстрах 8 000 рублів. Збиток, заподіяний пожежею був визначений у сумі 750 000 руб. Крім виплачених Держстрахом грошей, уряд додатково асигнував на відновлення чималі кошти.

Всі московські і ленінградські театри дали по дві вистави на користь реставрації одеського театру.

У банку був відкритий рахунок добровільних пожертвувань на проведення відновлювальних робіт, а ЦК профспілки працівників мистецтв оголосив «День Одеси» — всі кошти, виручені в цей день, теж були спрямовані на відновлення Одеського театру.

Опера тимчасово перейшла в театр «Північний» і було прийнято рішення закінчити всі ремонтні заходи до 7 листопада — свята Великого Жовтня. Стояло завдання не тільки відновлення глядацької зали в її первісному вигляді, але і корінного переобладнання сцени за останнім словом техніки, удосконалення протипожежної системи, підключення нової системи опалення та впорядкування всього сценічного електрообладнання. Належало також встановити нову залізну завісу, виготовлення якої доручили одеському заводу ім. Марті.

Складання проекту ремонтно-реставраційних робіт було доручено самому А. В. Щусеву, а його реалізацією в Одесі займався місцевий інженер Н. А. Давидов. Замість загиблої завіси, на якій художник Франц Лефлер зобразив сцену з «Руслана і Людмили», нові завіси були замовлені художнику А. Я. Головіну. У числі інших заходів з відновлення театру, була повернута на місце, знята за 18 років до пожежі, люстра глядацького залу, перефарбований наново фасад і ретельно укріплені перекриття під дахом будівлі. Рухому сцену було доручено виготовити заводу ім. Марті в Миколаєві.

Замість згорілої залізної завіси були встановлені дві залізобетонні з азбестовим покриттям. Перша, вагою 18,5 тонн, відділяла глядацький зал від сцени; друга, 16,5-тонний — сцену від ар’єрсцени. За допомогою потужної лебідки вони піднімалися і опускалися на будь-яку необхідну висоту. Кращим художникам Радянського Союзу А. Я. Головіну, Є. Є. Лансере, Ф. Ф. Федоровскому було замовлено 17 постановок, з яких п’ять («Самсон і Даліла», «Садко», «Євгеній Онєгін», «Мадам Батерфляй», «Казки Гофмана») потрібно було підготувати до дня відкриття театру.

Вид центрального входу в театр. Фото, імовірно, кінця 1920-х р.р.

7 листопада о 20:00 у відновленому залі Державного академічного театру ім. Луначарського відбулося урочисте засідання Міськради, а 8 листопада з двогодинною доповіддю «Чергові завдання партії» виступив Генеральний секретар ЦК КП(б)У. Л. Каганович.

Менш масштабні відновлювальні роботи в стінах театру тривали ще кілька місяців після зазначених подій. В процесі фасадних робіт на фронтоні з’явився напис «театр горів» в пам’ять про події 1925 року.

Загальний вигляд театру з боку Ланжеронівської. Фотографія: Д. Давуста, кінець 1920-х р.р.

У другій половині 1920-х р.р. орієнтуючись на вищі досягнення оперного та балетного мистецтва, театральний колектив одночасно проявляв велику зацікавленість у поповненні свого репертуару творами радянських композиторів.

У 1925 році композитор А. Пащенко написав оперу «Орлиний бунт». У 1927 році вона здобула сценічне життя в одеському театрі. У 1929 році була здійснена постановка опери В. Фемеліді «Розлом», в 1931-му — опери О. Чишка «В полоні у яблунь», в 1935-му — опери К. Данькевича «Традегійна ніч».

Ці твори (ставилися також опери Спендіарова, Лятошинського, Костенка, Вериківського, Хаджу-Эйнатова, балети Глієра, Янковського і т. д.) не тільки були поставлені в Одесі, але і створені тут.

Значними подіями стали поставлені К. Я. Голейзовським балети «Йосиф Прекрасний» і «В сонячних променях» («Гротеск») Василенка (обидва — 1926). Оригінальність, самобутність сценічного рішення відрізняли балети «Червоний мак» (1928) і «Есмеральда» (1929) в постановці Н. А. Болотова та П. П. Вірського. У цих виставах розкрилися дарування танцівниць І. Л. Герман і Т. Г. Демпель. У 1930 році М. Ф. Моїсеєв здійснив постановку героїко-революційного балету «Карманьола», музика якого була написана диригентом театру композитором В. А. Феміліді.

Театр на листівках 1930-х р.р.

Рішельєвська і театр

У 1937 році до 100-річчя з дня смерті О. С. Пушкіна театр поставив «Цигани» Василенка і «Бахчисарайський фонтан». Провідні солісти 1930-х р.р.: К. І. Сальникова, А. І. Васильєва, Т. Л. Іваньковська, Л. А. Цхомелидзе, А. І. Терехов, М. П. Єгоров.

Театр на фотографіях 1930-х р.р.

Вид театру з боку Рішельєвської, розмальована фотографія Бренсона Деку, 1931 р.

Театр під час заходів Міжнародного Юнацького дня, 6 вересня 1937 р.

Фотографії початку 1940-х р.р.

Вид з повітря на театр і Театральний сад, 1940 р.

Вид театру з Рішельєвської, знімок зроблений в день початку Великої Вітчизняної війни: 22 червня 1941 р.

Використана література та архіви

• Докладна історія театру
• Офіційний сайт театру
• Галерея історичних фотографій Одеси
• Стара Одеса в фотографіях
• У публікації використані фотографії з архівів В. Дроздовського, Є. Волокина, компанії «Інкор-Груп», різних сімейних архівів, зборів Літературного та Краєзнавчого музеїв, ОННБ ім. Горького і т. д.

Автори

• Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
• Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач

Подяки

• Компанії «Инкор-Групп» і особисто Р. С. Тарпану — за сприяння і допомогу при зборі матеріалу для даної статті.