Маєток Є. Штемпель
Маразліївська, 8
Маєток Є. Штемпель, створений за проектом М. І. Лінецького, відноситься до рідкісного для архітектури Одеси орнаментального модерну. Невелика, пишно декорована будівля — єдина серед безлічі маєтків міста, виконана в подібному стилі.
Тип будівлі: маєток, прибутковий будинок
Стиль: орнаментальний модерн, еклектика
Архітектор: М. І. Лінецький (?)
Дата будівництва: поч. XX століття
Статус: пам’ятка історії та архітектури місцевого значення
Попередня забудова ділянки: будинок Ф. Гіжицького, будинок А. Рогозинської
Фасад
Якщо аналізувати архітектуру одного з найбільш оригінальних будинків одеського модерну, можна прийти до висновку, що невеликий двоповерховий (не рахуючи вежу-надбудову) маєток з’явився не пізніше 1903 року. Згідно довідників «ВСЯ Одеса», на рубежі XIX-XX століть ділянка на Маразліївській, 8 належала Є. Штемпель. На ці роки й припадає будівництво будинку, отже цим ім’ям і можна позначити історичну приналежність маєтка.
Згідно з довідником за більш пізні роки, після 1905 р. ділянка і будинок рахуються за А. М. Штемпель. Існує ймовірність, що раніше ініціали могли вказуватися з помилкою і будівля не змінювала власників аж до 1909 року, коли перейшла у власність Я. В. Блюмберга, який вказаний в якості історичного власника в переліку пам’яток культурної спадщини Одеси. Яків Вольфович Блюмберг володів будинком до самої революції.
Згідно з довідником В. Пілявского «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі», будинок збудований ще у другій половині XIX століття і перебудований для Ф. Гіжицького в 1883 році (арх. Д. В. Тележинський). Таким чином Ф. Гіжицький — перший документально підтверджений власник ділянки, нащадок давнього польського дворянського роду Гіжицьких (Gizycki), що належить до гербу Гоздава (Gozdawa) і бере свій початок із XV століття. Його поява в Одесі аж ніяк не випадкова. З приєднанням до Росії територій, у результаті поділу Польщі, Гіжицькі перейшли на російську службу.
Одним із представників цього роду, що оселилися в Росії у другій половині XVIII століття (у 1770 р.), у часи царювання Імператриці Катерини II, був Ігнатій Іванович Гіжицький. За час свого служіння Російському престолу дворяни Гіжицькі Херсонської губернії стали одним з найбільш знатних і впливових, а також одним з найбільш великих землевласних пологів на півдні Росії. Представники чисельного роду Гіжицьких служили як у цивільному, так і у військовому відомстві.
В Одесі найбільше прославилася представниця 4-го коліна Любов Іванівна Гіжицька (в заміжжі Куріс, що проживала по вул. Надеждинській, 15, в будинку Чижевича) — відома благодійниця. Вона одна із засновниць у 1887 р. товариства піклування про хворих дітей м. Одеси і практично незмінна його головуюча на протязі 30-річного його існування.
У 1888 р. Л. І. Гіжицька організувала виставку “Творів мистецтв і рідкісних речей”, з метою збору коштів для суспільства. (виставка проходила в будинку князів Гагаріних в м. Одесі по вул. Ланжеронівській, 2 (нині Одеський Літературний музей)). Також Любов Іванівна була однією з розпорядниць музично-літературного вечора 12 грудня 1887 р. та балу 31 січня 1888 р., влаштованого розпорядчим комітетом Одеських військових зборів з метою збору коштів на спорудження пам’ятника-фонтана О. С. Пушкіна.
У переліку її особистих досягнень багато цікавого: саме Любові Іванівні приписують популяризацію ідеї дитячих ясел. Про це згадано в брошурі про Одеські повітові земські збори XXXVIII чергової сесії 28-31 травня 1902 року.
У 1901 р. Любов Іванівна організувала в с. Курисово-Покровському дитячі ясла на час проведення літніх польових робіт. Її досвід зацікавив Одеське повітове земство з метою створення дитячих ясел у всьому Одеському повіті. У 1902 р. за проектом архітектора Н. К. Толвінського, вона приступила до будівництва на свої кошти школи в с. Курисово-Покровському для Одеського повітового земства, яку назвала в пам’ять свого чоловіка «Зразковою школою імені таємного радника І. І. Куріса».
Не менш відомими були й інші представники роду Гіжицьких: Ігнатій Іванович Гіжицький — генерал-майор; Іван і Степан Олександровичі Гіжицькі — ватажки дворянства Ананьївського повіту; Олександр Степанович Гіжицький — камергер, дійсний статський радник, член III та IV Державної Думи; Михайло Львович Гіжицький — Державний секретар в уряді України гетьмана П. П. Скоропадського. Представники цієї родини були тісно пов’язані з нашим містом, були одеськими домовласниками і в різний час проживали в Одесі.
Є дані, що в 1835 р. спадкоємці генерал-майора Гіжицького виставили на продаж будинок на Італійській вулиці, а в кінці 1880-х рр. вищезазначеному Ф. Гіжицькому належав будинок № 8 по вул. Новій (з 1895 р. — Маразліївській), який у 1901 році числився за А. Рогозинською і згодом був проданий на злам якомусь Є. Штемпелю.
Історичні відомості про наступних власників ділянки практично відсутні, хоча в Одесі існувало чимало родин з прізвищами як Штемпель так і Блюмберг, проте в нинішні часи прослідкувати родинні зв’язки не представляється можливим.
Так чи інакше, викупивши ділянку Гіжицьких Штемпель ймовірно не будував будинок з нуля, а піддав скромну і малопримітну будівлю черговій реконструкції і перебудові в дусі модного в ті роки модерну.
На листівках і фотографіях кінця XIX століття, де відображений цей відрізок Маразліївської, між незбереженим будинком № 6 і правобічним флігелем садиби Котляревських чітко видніється маленький одноповерховий будинок з високим аттиком без декору, на місці якого нині височіє значно більш вишуканий маєток Штемпель, тому велика ймовірність, що будинок Гіжицького був просто знесений під нове будівництво.
Маючи неабияку архітектурну цінність, будівля носить статус пам’ятки архітектури з 2008 року, будучи так само і пам’яткою історії. Її стіни зберегли пам’ять про архітектора О. Р. Нудельмане, який жив тут у 1912 році. У 1905-1928 рр.. в будинку жив і працював науковець-геоботанік і ґрунтознавець, президент Новоросійського товариства природознавців Г. І. Танфільєв. Своєю популярністю будинок на Маразліївській, 8 завдячує саме Танфільеву.
На сьогоднішній день будинок так і не атрибутовано на питання авторства проекту, однак завдяки переліку рис і деталей декору зробити це нескладно. Найімовірніше Є. Штемпель замовив проект презентабельного маєтка з прибутковими флігелями одному з найяскравіших представників одеського модерну — архітекторові М. І. Лінецькому.
У 1900 роки Маразліївська прикрасилася ще двома чудовими будівлями його авторства — прибутковими будинками Луцького (Фон-Бессера) і М. О. Менделевича. І якщо останній виглядає оригінально і самобутньо навіть в рамках виключно творчості Лінецького, то будинок Луцького і маєток Штемпель мають ряд схожих рис, починаючи з орнаментальних горизонтальних стрічок і закінчуючи необарочными сандриками, що композиційно поєднують два вікна. Подібні сандрики Лінецький в ті роки часто застосовував і вони фактично є відмінною рисою багатьох його споруд першої половини 1900-х років.
Ділянка забудована прямокутним чоловим крилом (власне маєток) і П-подібним дворовим з прибутковими квартирами. Обидва крила утворюють невеликий замкнутий двір майже квадратної форми.
Композиція головного фасаду підпорядкована принципам суворої симетрії, арка проїзду у двір займає середню вісь фасадної площини шириною в дев’ять вісей.
Центральна вісь фасаду
Центральна вісь будівлі фланкована могутніми лопатками і увінчана масивним мезоніном, кути якого з боку вулиці заокруглені. Завдяки такому рішенню, силует будинку виглядає дуже пластично, незважаючи на те, що сам мезонін декорований досить скромно.
Над аркою проїзду розташований балкон другого поверху, кути якого заокруглені подібно кутам мезоніну, який так само обладнаний балконом менших розмірів.
Обидва поверхи фасаду вертикально розсічені за допомогою рустованых лопаток, які потовщені на рівні цоколя. На рівні міжповерхового карниза лопатки декоровані ліпними орнаментальними стрічками.
Дві крайні віконні вісі з кожного боку фасадної площини виділені неглублокими ризалітами, декор яких створює пластичну противагу пишному оформленню центральної вісі. На другому поверсі в ризалітах розташовано по два вікна, об’єднаних великими сандриками на кронштейнах з дрібномасштабним рослинним декором і картушами в центрі.
Обробка бічних ризалітів фасаду
Декілька еклектично виглядає сандрик над балконними дверима по центральній вісі. Модернова пластичність, настільки властива стилю, тут не дуже помітна, проте дисонансу з іншим фасадним декором це не створює.
Добре реалізовані принципи зрілого орнаментального модерну видно в оформленні фільонок під вікнами другого поверху та огинаючих елементи орнаментації вікон між ризалітами і центральною віссю.
Фасадна площина закінчується масивним карнизом, що преривається в районі мезоніну.
В оформленні арки проїзду та сходової клітки модерн відсутній. Всі елементи тут еклектичні і навіть в якійсь мірі традиційні. Арка проїзду має пласкі склепіння з балками, що підтримуються пілястрами коринфського ордера.
Арка проїзду
Двері сходової клітки
Масивні вхідні двері, що зберегли елементи барокового різьбленого декору, ведуть на сходову клітку, на двухмаршевих сходах якої встановлені перила поширеного наприкінці XIX століття еклектичного малюнка, що мав у різних будинках тих часів безліч варіацій.
Сходова огорожа
Карниз стелі сходової клітки так само не можна назвати унікальним, хоча зустрічається він рідко. Зокрема на тій же Маразліївській подібний карниз прикрашає склепіння вестибюля в маєтку Є. Я. Менделевича (№ 18).
Стеля сходової клітки
Другий під’їзд (вів у прибуткові квартири) розташований в центрі дворового крила на одній вісі з проїзною аркою. Дворові фасади сильно спотворені перебудовами і, як наслідок, інтересу не представляють.
Використана література та архіви
- «Зодчі Одеси». В. Пілявський
- «Архітектура Одеси. Стиль і час». В. Пілявський
- «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пілявський
- «Вздовж по Маразліївській...». Публікація Тетяни Заярної
- Старі фотографії з сайту Одеська фотогалерея. Архів користувача brassl
- Стаття про будинок в блозі Antique
Автори
- Олександр Левицький, арт-директор, редактор, фотограф і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
- Марина Томенко, редактор