Канатна, 9

Будинок Леонард — один з найгарніших одеських маєтків міського типу, які в чималій кількості зводилися на рубежі XIX і XX століть. Архітектура будинку красномовно ілюструє поступовий перехід від сухого академізму еклектики того періоду до більш вільних і чуттєвих форм раннього модерну.

Тип будівлі: маєток
Стиль: модернізована еклектика, ренесанс
Архітектор: М. І. Лінецький
Дата будівництва: поч. XX століття
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення

Головний фасад

У більшості телефонно-адресних довідників Одеси, що видавалися протягом 1900 років, власниками ділянки на Канатній, 9 (раніше — 7) значаться спадкоємці Леонард. В окремих виданнях даються більш точні відомості. Серед власників маєтка згадується Карл Іванович Леонард, який володів скульптурно-мармуровою майстернею в цьому ж будинку.

Реклама майстерні К. І. Леонард

Також тут розташовувалася дзеркальна фабрика Георгія Івановича Леонард. У другій половині 1900-х років обидва підприємства разом з будинком переходять у власність А. Легер і не змінюють власника вже до революції.

Реклама підприємства А. Легер

У середині 1900-х років частину житлових і конторських приміщень здавали в найм. Незадовго до зміни власників у будинку практикував лікар Август Олександрович Шварц (відомості про нього зникають в 1907 році).
Після 1907 року тут квартирував інспектор РТПіТ (Російське товариство пароплавства і торгівлі) з експлуатації Олександр Миколайович Смирнов, а між 1907 і 1909 роками на Канатну, 9 переїхала хімічна фабрика інженера-хіміка І. Крамера, рекламу якої можна знайти в довідковій періодиці, виданій до 1913 року. Фабрика спеціалізувалася на фруктових есенціях та харчових барвниках «для пищевыхъ продуктовъ, конфектъ, кондиторск. издѣлій, ликеровъ, сироповъ, консервовъ, масла и др.».

Реклама фабрики І. Крамера

Після революції будинок не уник долі більшості будинків центру Одеси — перепланування та реконструкції в зв’язку з «ущільненням», в результаті чого інтер’єри маєтка були майже повністю втрачені. Фасад будинку, навпроти, дійшов до наших днів практично в незмінному вигляді і навіть зберіг ліпний картуш з вензелем перших власників («L» — Leonard). До 2000-х років чолове крило припинило виконувати житлові функції і нині практично цілком зайняте офісами різних організацій.

У реєстрі пам’яток культурної спадщини Одеси немає даних ні про роки спорудження, ні про автора проекту, однак фасад будинку рясніє деталями та декоративно-пластичними рішеннями, типовими для ранньої творчості архітектора М. І. Лінецького. Неважко простежити аналогії з двома іншими його творами того часу — сусіднім прибутковим будинком Короні на Канатній, 7 (у співавторстві з Г. Ф. Лонським, 1900-1903 рр..) і будинком Н. І. Амбелікопуло на Дидрихсона, 7 (1901). І якщо будинки Короні і Амбелікопуло багато в чому стилістично схожі між собою, а деякі елементи декору майже аналогічні, то будинок Леонард вигідно виділяється на їх фоні індивідуальністю і новизною образів, зберігаючи при цьому неповторний почерк Лінецького.

Двоповерховий будинок займає ділянку порівняно невеликої ширини при його значній протяжності вглиб кварталу. Забудова ділянки складається з самого маєтка і двох внутрішньодворових флігелів, один з яких перпендикулярний будівлі маєтка, а другий паралельний і розташований в глибині двору. Перший з флігелів примикає до маєтка впритул, створюючи ефект цілісності і нерозривності завдяки аналогічній висоті. На відміну від маєтка і другого флігеля, він має два поверхи і напівпідвал, у зв’язку з чим висота стель тут нижче.

Головний фасад композиційно симетричний і має ширину в 11 віконних вісей, при цьому крайні вікна здвоєні і розділені простінками невеликої ширини. Роль головного акценту фасаду віддана неглибокому центральному ризалиту, із значних елементів якого можна виділити фігури атлантів на першому поверсі, на плечах яких покояться консолі балкона і спарені колони іонічного ордера, що встановлені з боків від балконних дверей.

Атланти центрального ризаліту

Оформлення другого поверху центрального ризаліту

Зовнішні кути балкона виконані у вигляді заокруглених виїмок, які повторені на зовнішніх кутах добре збереженого балконного козирка. Над балконними дверима розташована напівкругла фільонка, прикрашена овальним ліпним картушем з вписаним в нього вензелем «L». Аналогічний вензель зберігся і в центральній частині козирка.

Між атлантами до недавніх часів розташовувалося вікно, на місці якого міг бути влаштований вхід в майстерню Леонардо, про що свідчили сходи, що збереглися, які виходили із стіни на тротуар.
Згодом віконний отвір був перебудований назад у двері.

З боків фасадної площини розташовані ще два ризаліти, що по ширині і глибині аналогічні центральному. В правобічному влаштована арка проїзду у двір, в решті вони ідентичні.

Перший поверх лівобічного ризаліта, арка проїзду

Перший поверх лівобічного ризаліта, здвоєні прорізи

До найбільш виразних деталей фасаду можна віднести здвоєні вікна бічних ризалітів на другому поверсі, об’єднані півциркульними ренесансними налічниками. Верхні частини налічників займають великі фільонки, декоровані овальними картушами з грифонами з боків. В оформленні фільонок дотриманий принцип геральдичної композиції.

В цілому обидві фільонки абсолютно дзеркальні, проте в картуш лівобічної вписаний жезл Меркурія, а на протилежному картуші розміщено зображення голови путті і креслярського приладдя. Близький за духом сюжет згодом з’явиться на фасаді будинку Є. Я. Менделевича на Маразліївській, 28 (1909 р.,арх. В. І. Прохаска), де один з барельєфів зображує путті, що вимірює циркулем відстань на глобусі.

Вікна другого поверху в правобічному ризаліті

Вікна другого поверху в лівобічному ризаліті

Фасадні площини між ризалітами мають по три віконних вісі в ширину, вікна обох поверхів багато декоровані, а велика частина ліпних елементів оформлення відрізняється великими розмірами і високим ступенем виразності.

У замкових каменях вікон першого поверху розміщені великі маскарони «друїдів» і левів, що чергуються, причому левиний маскарон на кожному міжризалітовому відрізку фасаду займає центральну вісь. У схожій техніці виконані маскарони левів над вікнами другого поверху в сусідньому будинку Короне.

Оздоблення фасаду між ризалітами, перший поверх

Налічники вікон обох поверхів рустовані, в простінках руст значно спрощений. Віконні налічники другого поверху увінчані пласкими сандриками-карнизами, під якими знайшли своє місце маскарони антропоморфних міфічних істот. Їх обличчя надмірно гротескні для зарахування їх до людських.

Оздоблення фасаду між ризалітами, другий поверх

Парадні сходи, вхід на які розташований поруч з отвором проїзної арки, не відрізняються масштабністю або розмахом, хоча виконані з мармуру ступені досить широкі. Сходові огорожі можна віднести скоріше до бюджетних, однак аналогічні зустрічаються в Одесі не часто. Сходова клітка складається з двох прольотів і напівкруглого майданчика між ними, будучи фактично єдиним в будинку приміщенням, що зберегло елементи оригінального оздоблення.

Парадні сходи

Дворовий фасад маєтка різко контрастує з чоловим і позбавлений не тільки декору але і налічників.

Дворовий фасад

Внутрішньодворові флігелі також виглядають скромно і зберегли еклектичні бюджетні сходи, віконні рами та двері ретроспективного зразка. Подібне оздоблення підштовхує до висновку, що флігелі збудовані раніше маєтка і можливо залишилися від попереднього будівлі.

Внутрішньодворові флігелі

Флігель, що примикає до маєтка

У цілому будинок в багатьох рішеннях відходить від звичної для Одеси того періоду еклектики, наочно ілюструючи поступову зміну стилю у творчості М. І. Лінецького. Саме в оформленні маєтка родини Леонард багато деталей і елементів декору були застосовані їм вперше і за своєю пластикою наближаються до епохи модерну. Намічені тут стилістичні тенденції досягли свого розквіту в архітектурі зведеного дещо пізніше прибуткового будинку з меблево-дзеркальним магазином М. Г. Грінберга (Рішельєвська, 24, у співавторстві з С. С. Гальперсоном, 1902 р.).

Використана література та архіви

• Довідники домовласників «Вся Одеса» за 1900, 1901, 1902, 1907, 1909, 1910, 1913, 1914 роки.
• Стаття про будинок в блозі Antique (Атрибутація, історико-краєзнавчі відомості)
• Фотоархів користувача Brassl

Автори

• Олександр Левицький, арт-директор і колорист
• Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
• Марина Томенко, редактор