Буніна, 12

Величезну монументальну будівлю, збудовану у 1905 році для Одеського приватного ломбарду, можна назвати однією з найяскравіших одеських будівель, що цитують італійський ренесанс. Архітектор Вікентій Іванович Прохаска, що зводив в основному вишукані прибуткові будинки та маєтки, тим не менш, чудово впорався з нетрадиційним для себе завданням — проектуванням будівлі адміністративно-громадського призначення.

Тип будівлі: адміністративна
Стиль: модернізований неоренесанс

Архітектори
А. А. Дігбі (будівництво, 1820-х р. р.)
А. Н. Коловіч (перебудова, 1851 р.)
В. І. Прохаска (перебудова, реконструкція, перепланування, надбудова третього поверху, переоформлення фасадів та інтер’єрів)

Дата будівництва: 1904-1905 рр.
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення
Друга адреса: Льоха Качиньського, 12 (кол. Польська)
Попередня забудова ділянки: будинок Сікарда, стара будівля Акціонерного товариства Одеського приватного ломбарду

Фасади

Одеса з перших років свого існування була, в першу чергу, містом торгівлі та лихварства. Гроші під позику почали давати ще у 1800 році, як, втім, і займатися ломбардними операціями, коли місту за височайшим повелінням були відпущені 25 000 рублів на продовження будівельних робіт, які велися тоді в порту. Користування грошима відбувалося під відсоток, який, як правило, нараховувався від загально взятої суми, а витрачання йшло частинами. Якщо жидові ставало відомо про неблагонадійність купця, то він міг у будь-яку хвилину вимагати повернення суми назад. Однак господарі ломбардів не зловживали таким правом: вони дорожили своєю репутацією, і для розірвання контракту підозри банкрутства повинні були бути суттєвими.

На початку XIX століття в місті було утворено Комітет з виробництва робіт у порту. Президентом комерц-колегії фактично був князь Гагарін, який, згодом, дав дозвіл на видачу грошей під заставу цінних речей і товарів. Відомо, що першу позичку видали італійцеві, чиє ім’я не дійшло до наших днів, проте наступні позики були видані одеським підприємцям того часу: в архівах збереглися векселя, що свідчать про видачу ряду позичок за 1000 рублів під заставу 1000 пудів горючої сірки, декілька позичок за 1000 рублів і 500 рублів під заставу 80 і 40 пудів воску, бочок олії, хутряних товарів, будинків. Для оплати більшості боргів широко практикувалися відстрочки.

Життя в борг, можна сказати, було чи не звичаєм: брали позики і досить відомі люди. В їх числі є два зобов’язання від 17 грудня 1800 року Фелікса Дерібаса, який взяв 1000 рублів під заставу коштовностей із срібла, і його дружини Октавії, яка взяла 1200 рублів під заставу пудренного дамського туалету, великої срібної балії, двох підносів, ложок та іншого.

Наприкінці 1886 року в Одесі було відкрито перший приватний ломбард (голова правління і розпорядник — В. Кірхнер), який навіть частково не належав державі і мав капіталом 500 тисяч рублів. Згодом, із зростанням добробуту фірми, капітал був збільшений до 700 тисяч. Будучи дуже солідною конторою, ломбард мав цілих сім відділень по всьому місту, головне з яких було розміщено на Поліцейській, 12 у великому двоповерховому будинку Сікарда, ймовірно, зведеному ще в 1820-роках (арх. А. А. Дігбі). Спочатку цей будинок будувався як хлібний склад («магазейн») з житловими приміщеннями, у 1851 році будівля зазнала перебудови (архітектор — А. Н. Коловіч), яка істотно видоизмінила його вигляд і планування. З моменту заснування, ломбард орендував цей будинок, а у 1891 році остаточно викупив його.

Реклама Акціонерного товариства Одеського приватного ломбарду

Як вже згадувалося, відділення ломбарду були розкидані по всьому місту. Крім головної контори ломбарду, яка розташовувалася на Поліцейській, були ще сім його відділень, чотири з них — загального призначення (на Тираспольській, 26, Рішельєвській, 62, Преображенській, 16, Степовій, 44) і три спеціалізованих — на Успенській, 22, з просторими складами для зберігання меблів; на Михайлівській, 29, де можна було закласти автомобіль, екіпаж, велосипед, ножну швейну машину та інші громіздкі речі; а на Дерибасівській, 14, брали в заставу золото, срібло, дорогоцінні камені і годинники, причому, аж до дев’яти годин вечора, так як людині завжди могли терміново знадобитися гроші.

Позику зазвичай видавали строком до трьох місяців, після закінчення яких можна було ще випросити двомісячну відстрочку її повернення, а вже потім всі невикуплені речі, по певних днях тижня, продавалися з аукціону в головній конторі ломбарду: коштовності — по понеділках, меблі — по середах, хутра та одяг — по четвергах, велосипеди — по п’ятницях. Крім того, ломбард без видачі позички, але за певну платню, приймав різні речі на зберігання протягом одного року, і деякі господині воліли здавати туди на літо шуби та інші дорогі хутряні вироби без всякої небезпеки псування її міллю, що цілком можливо було в домашніх умовах. Дуже ж розважливі громадяни або ж ті, хто перебував у скрутному матеріальному становищі, перед переїздом на дачу навіть відмовлялися від квартири, а меблі та інше майно здавали в ломбард, де воно успішно зберігалося до осіннього повернення своїх господарів в місто і оренди ними нового або колишнього житла.

До кінця XIX століття фірма починає відчувати сильну нестачу місця для зберігання невикупленого і зданого на зберігання майна, серед якого, зрозуміло, було чимало досить громіздких речей, які вимагали великих виставкових площ. До того ж, для проведення аукціонів і банківських операцій потрібні були спеціально обладнані зали. Стара будівля на Поліцейській вже не відповідала запитам фірми, в першу чергу саме браком місця. У 1904 році починаються будівельні роботи по «адаптації» будинку під потреби ломбарду. Проект був складений уже відомим на той час архітектором В. В. Прохаскою, який, почавши з перебудови колишньої будівлі, фактично звів нову.

Будівля Ломбарду до закінчення будівельних робіт, крило Польської ще відсутнє

До 1905 року всі будівельні роботи були завершені, хоча ще якийсь час зайняло оздоблення інтер’єрів. Ну розі вулиць Поліцейської (Буніна) і Польської виросла велична будівля, стиль якої був витриманий в кращих традиціях італійського відродження з використанням окремих елементів, запозичених у модерну. Нове приміщення ломбарду будувалося в дві черги: першим було зведено крило по вулиці Поліцейській, про що свідчить світлина кінця 1904 року, а в наступному році з’явилося і крило з Польської. Фактично попередню будівлю було вписано в обсяг нині існуючої, перший і другий поверхи зберегли форму вікон і ширину простінків. Розташування арки проїзду у двір також не змінилося. Третій і антресольний поверхи були надбудовані вже Прохаскою. На третьому поверсі розмістилися аукціонний та операційний зали, а з боку Поліцейської, на другому поверсі, були обладнані великі приміщення для зберігання майна клієнтів ломбарду.

Фотографії будівлі радянських часів

Будинок розташований на кутовій ділянці і має Г-подібну в плані форму. Крило по Поліцейській довше крила по Польській (17 віконних вісей проти 13 відповідно) і займає більшу частину кварталу. Великий масштаб споруди підкреслюється не лише контрастним зіставленням великих форм з витонченими профілями і ліпними прикрасами, але пропорційним і загальним ладом.

Крайня віконна вісь, прилегла до сусіднього готелю «Брістоль», виділена потужним ризалітом. Кутова частина будівлі акцентована з боку кожної вулиці широким ризалітом у три віконних вісі.

Ризаліти

Сходячись, вони утворюють обсяг, подібний квадратній в плані вежі. Аналогічно акцентована кутова частина більш пізнього будинку Фон-Деш на розі вулиці Гоголя і Сабанєєва моста. «Вежа» і крайній ризаліт мають антресольний поверх, за рахунок якого рівень даху тут помітно вище. Між ризалітами по Поліцейській простягнувся ритмічний ряд ідентично оформлених вікон третього поверху. Композиція, утворена елементами обрамлення кожного з них, відрізняється гармонійністю і добре знайденими пропорціями. Під вікном розташовується балюстрада, що служить підставою для двох пілястр з капітелями коринфського ордера, фланкуючих віконних прорізів і підтримуючих трикутний сандрик. Кожна пілястра декорована у підстави ліпним вінком модернізованої стилістики. Вікно третього поверху в ризаліті, що примикає до сусіднього готелю, оформлено подібним чином.

Декоративне оформлення вікон третього поверху

Оформлення одного з вікон внутрішнього двору Палацу Дожів у Венеції — найбільш ймовірне джерело натхнення архітектора В. І. Прохаски.

На рівні першого і другого поверхів ризаліти мають трапецієподібну форму, з вираженим кутом нахилу країв, а на рівні третього поверху їхні краї стають перпендикулярними лінії горизонту. Подібний хід помітно посилив монументальність будівлі і збільшив його нижню частину, в контрасті з якою верхня виглядає помітно легше і витонченіше. Центральна частина площини фасаду по Поліцейській відзначена ще одним ризалітом, менш глибоким, але який має ту ж форму, що й інші. Його ширина становить дві віконні вісі, на третьому поверсі розташований балкон з кам’яною балюстрадою, а на першому — двоколонний портал у дусі класицизму.

Центральний ризаліт з Буніна

Ще один портал знаходиться ближче до Польської. Порівняно з попереднім, він висунутий по відношенню до площини фасаду помітно далі і трактується, як невелика веранда. Тут розташований вхід на сходову клітку, а з майданчика першого поверху обладнаний прохід у двір.

Портик головного входу

Кутова частина будівлі декорована найбільш пишно. Вікна третього поверху фланкуються пілястрами, а масивний сандрик, центральний з них, спирається на дві колони, які, як і пілястри, вінчаються капітелями коринфського ордера. З боку кожної вулиці розташовуються балкони з балюстрадами. Балкони кутової частини і центрального ризаліту по Поліцейській підтримуються великими консолями, виконаними у модерновому ключі.

Над крайніми вікнами кутового ризаліта з боку Польської збереглися дати заснування ломбарду та спорудження будівлі (1886 р., 1905 р. відповідно). Над аналогічними вікнами з боку Поліцейської, спочатку був розташований напис «Одеський ломбардъ», згодом знищений. По простінкам кутової частини пролягла смуга меандру, який так само обрамлює вікна з боку Поліцейської.
Такий же меандр прикрашає підвіконні карнизи другого поверху. На кутовій частині будівлі збереглася мармурова рекламна дошка архітектора: «Побудовано арх. В. І. Прохаска. 1905 року». Схожу можна побачити на фасаді будинку Прокудіна.

Декоративне оформлення кутової частини будівлі

Виїмка прапоротримача

Руст кута

Рекламна табличка архітектора

Фасад з боку Польської композиційно відрізняється. Наприклад, вікна третього поверху згруповані по три, причому центральне з них, позбавлене якого б то не було обрамлення.

Консоль (з боку Льоха Качиньського)

Напівциркульна арка проїзду вписана в обсяг трапецієподібного порталу двоповерхової висоти.

Портал

Фасади будівлі оброблені рустом, який на першому та другому поверхах досить глибокий і виразний, а на третьому — умовний.

Оздоблення першого і другого поверхів

Фасадна площина третього поверху відокремлена від двох нижніх міжповерховим карнизом. Значно більш масивний карниз вінчає будівлю і спирається на традиційні для Прохаски великі дентікули.

Дентікула

Між ними (поза ризалітів) розташовані невеликі отвори, призначені для освітлення горищних приміщень. Вікна антресолей значно більші і прикрашені модерновими вінками.

Вікна антресолей

Фасад з боку Польської має три поверхи, а з боку Поліцейської переходить від трьох до двох, що пов’язано зі спуском вулиці в бік Карантинної балки. Виходячи з цього, визначити поверховість будинку досить важко.

Ломбард благополучно проіснував в стінах будівлі до самої революції, у радянський час тут розмістилася швацька фабрика ім. Воровського, яка, згодом, з’їхала в новий корпус на вулиці Ільфа і Петрова. Однак значна частина оздоблення інтер’єрів була безповоротно втрачена. Сходова клітка (вхід з боку Поліцейської) зберегла оригінальні огорожі неповторного малюнка, які, однак, перегукуються з воротами будинку купця Ближенського (так само авторства В. І. Прохаски). Стіни сходової клітки абсолютно позбавлені декору, хоча на третьому поверсі можна побачити умовні аркади з неглибоких аркових ніш. Тут також розташовані входи в операційний та аукціонний зали, над оздобленням яких не змилувався час і квартирувавші в будівлі виробництва.

Сходова клітка

Через арку проїзду (нині не експлуатовану) і прохід з майданчика першого поверху можна потрапити у двір будівлі. Тильний фасад оформлений скромно, проте вікна третього поверху, як і вікна чільного фасаду, мають напівциркульну форму з метою дотримання симетрії залів з двостороннім освітленням.

Дворовий фасад

Лаконічно оформлена арка проїзду, ймовірно, залишилася недоторканою при перебудові старого будинку, елементи зовнішності якого можна прочитати і на особових фасадах.

Арка проїзду

В цілому, незважаючи на сильно постарілий стан (з втратою великих елементів декору), фасади будівлі дійшли до нинішніх часів практично в незмінному вигляді. Будівлю Акціонерного товариства Одеського приватного ломбарду можна назвати однією з ключових в ранній творчості В. В. Прохаски, поряд з будинками Ксіда і Ближенського. Ці вишукані будівлі, безсумнівно, ріднить одна загальна риса — віртуозне змішання ренесансу і модерну, яке, згодом, стало справжньою «візитівкою» архітектора і елементом його неповторного почерку.

Використана література та архіви

• «Зодчі Одеси». В. Пілявський
• «Архітектура Одеси. Стиль і час». В. Пілявський
• «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пілявський
• Стаття про будівлі в блозі антикваріат
• Стаття про історію ломбардів Одеси Олександр Юр’єв
• «Одеса: Архітектурно-історичний нарис». Изд. 2-е. 1984. В. І. Тімофієнко

Автори

• Олександр Левицький, арт-директор, редактор і колорист
• Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
• Марина Томенко, редактор

Спонсор статті
Open Market — Комісійний онлайн-магазин речей в Одесі
Верхній одяг, Сукні та спідниці, Джинси і штани, Футболки та сорочки, Светри і кардигани, Піджаки і жилети, Взуття, Аксесуари і Журнали.