Прибутковий будинок Нісензона
Юрія Олеші, 6
Ошатний триповерховий будинок Нісензона, що колись був справжньою окрасою першого кварталу вулиці Карантинної (рад. час — Лізогуба, а нині — Юрія Олеші) являв собою цінний зразок житлової архітектури одеського історизму 1890-х рр. Напівзруйнована, відселена і знесена до середини 1990-х рр. будівля назавжди відійшла в минуле, поповнивши перелік значущих втрат у середовищі старої забудови центру Одеси.
Тип будівлі:
- прибутковий будинок
Стиль:
- еклектика
- бароко
- ренесанс
Архітектор:
- Ц. Е. Зелінський
Дата будівництва:
- 1891
Статус:
- не зберігся
Розташування:
вулиця Юрія Олеші, 6, Одеса, Одеська область, Україна
Будівля № 6 по вулиці Юрія Олеші, згідно з довідником «Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть», складеним В. І. Тимофієнко, значилася як «прибутковий поверховий з підвалом будинок Нісензона». До 1901 р. (згідно з довідником «Вся Одеса» за відповідний рік) будинки під № 4 і 6 перейшли у власність якогось С. Штейнберга.
Будинок не належав до відомих творів архітектора Ц. Е. Зелінського, проте мав виразний, яскравий вигляд, найбільш значущим акцентом якого виступав потужний п’ятибічний еркер в центральній частині симетричного фасаду, по висі якого була обладнана напівциркульна проїзна арка. П-подібну в плані будівлю було зведено над урвищем Карантинної балки (нинішній Деволанівський узвіз), у бік якого виходило двома невеликими крилами. Довжина фасаду по червоній лінії становила 11 віконних вісей, крайні з яких підкреслювалися неглибокими ризалітами.
Перший поверх був оздоблений глибоким діамантовим рустом, над аркою розташовувався маскарон, на який спиралася пишна чаша еркера. У його центральній і бічних (перпендикулярних фасадній площині) гранях розташовувалися витягнутих пропорцій вузькі вікна, на обох поверхах фланковані коринфськими пілястрами й увінчані на другому геральдичними фільонками. Глухі, позбавлені прорізів межі (з боків від центральної) пожвавлювалися суворими фільонками-рамками, увінчаними у верхніх частинах ліпними елементами рослинного характеру, мотив яких повторювався в якості сандриків над вікнами другого поверху. Еркер завершувався ступінчастим шатром складною тектоніки, що в цілому ріднило вигляд будови з вишуканим прибутковим будинком Гросул-Товстих на Торговій, 3.
Ворота
Будинок, ймовірно, був обладнаний тільки одним під’їздом і двома службовими сходами в крилах і був розрахований на 6 квартир великого метражу (по дві на поверх). Оздоблення під’їзду відносилося до порівняно бюджетних зразків — просторі мармурові сходи були обладнані поручнями з балясинами дуже поширеної моделі середньої категорії вартості. Такі ж можна зустріти, наприклад, в прибутковому будинку Воронцової-Дашкової на Військовому узвозі, 1 і в деяких під’їздах будинку Папудова на Соборній площі.
На жаль, широкій громадськості поки невідомо жодної скільки-небудь виразної фотографії будинку. Однак будівля неодноразово потрапляла в кадр в якості складової частини пейзажних декорацій таких фільмів, як «Біліє парус одинокий» (1937), «Тривожна молодість» (1954), «Мексиканець» (1955), «За владу Рад», «Капітан „Старої черепахи“» (обидва 1956), «Зелений фургон» (1959), «Хвилі Чорного моря» (серіал, 1976) і «Приморський бульвар» (1988).
До кінця 1980-х рр. будинок остаточно занепав, фактично його неухильне руйнування прискорили зсуви, що часто траплялися над Карантинним спуском, один з яких привів до того, що на початку 1990-х рр. завалилося правобічне крило. До 1994 р. аварійний будинок був повністю відселений і незабаром знесений разом з сусіднім будинком № 4. Нині ж на місці одного з найгарніших будинків вулиці височіє безособова адміністративна висотка.
Використана література та архіви
- «Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть». В. І. Тимофеєнко
- Публікація, присвячена історії, архітектурі і спогадам про домівку. У чому покладена в основу даної статті
Автори
- Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і упорядник