Прибутковий будинок Н. І. Кацьковської
Троїцька, 8
Прибутковий будинок Н. І. Кацьковської цікавий рідкісним для архітектури Одеси стилем декоративного модерну. До теперішніх часів будинок втратив більшу частину декору та оздоблення.
Тип будівлі: прибутковий будинок
Стиль: декоративний модерн
Архітектор: М. Г. Рейнгерц (?)
Дата будівництва: поч. XX століття
Статус: об’єкт фонової забудови
Головний фасад
troickaya-8-36 .jpg Троїцька, 8. Прибутковий будинок Н. І. Кацьковської. Архітектура Одеси. Історія Одеси. Туризм в Одесі. Архітектура в Україні
Загальний вигляд
До початку Великої Вітчизняної війни парна сторона вулиці Троїцької, між Канатною і Карантинною, була забудована кількома прибутковими будинками вишуканої архітектури. В період війни, під час одного з авіанальотів, практично вся забудова кварталу по червоній лінії Троїцької була знищена. Прибутковий будинок якоїсь Н. І. Кацьковської — єдина збережена будівля дореволюційних часів на цьому відрізку вулиці.
Можна сказати, що будинок дійшов до наших днів частково — авіабомби завдали будівлі величезний збиток, розмах якого оцінити складно через відсутність якої-небудь історичної іконографії споруди. Незважаючи на це, будинок Кацьковської зберіг риси стилю і елементи оздоблення, аналіз яких дав можливість умовно атрибутувати будівлю по авторству проекту та періоду спорудження.
Велика частина ліпного декору втрачена, а той, що зберігся, несе в собі риси декоративного модерну (отже будівля зведена в перші роки XX століття). В нинішні часи фасад все ще прикрашають фрагменти балконних консолей, які згруповані у вигляді сандриків над вікнами поверхом нижче, елементи оздоблення простінків на третьому поверсі, високий аттик і дуже пластично виконаний фронтон, що увінчує центральну вісь фасадної площини.
Збережені елементи декору на головному фасаді
Фронтон
Фасад будівлі, що має ширину в сім віконних вісей, спочатку підпорядковувався принципам суворої симетрії. Унаслідок нерівномірного збереження декоративного оформлення, симетричність порушена. Частина віконних прорізів втратила автентичну форму, оскільки при ремонті пошкодженого бомбардуванням будинку, початковий проект не дотримувався.
На крайню праву вісь фасаду доводиться арка проїзду у двір, всередині якої обладнаний вхід в під’їзд будинку.
Арка проїзду
План самого будинку має Г-подібну форму і складений з чолового і дворового крил, що сходяться під прямим кутом . Сходова клітка чорного ходу розміщена в дворовому крилі. Дворовий фасад традиційно аскетичний і пожвавлений ризалітом сходів під’їзду з закругленими кутами.
Дворовий фасад
Варті уваги також автентичні світлові вікна під’їзду і огорожа довгого балкона на другому поверсі, виконана у єдиному з будинком стилі.
Світлове вікно під’їзду
troickaya-8-15 .jpg Троїцька, 8. Прибутковий будинок Н. І. Кацьковської. Архітектура Одеси. Історія Одеси. Туризм в Одесі. Архітектура в Україні
Автентична огорожа балкона з боку двору
Оздоблення під’їзду в цілому збереглося, хоча секції рідкісних за дизайном сходових огорож дійшли до наших днів фрагментарно.
Під’їзд, сходові огорожі
Двері житлових приміщень другого поверху являють собою чудовий зразок столярного мистецтва періоду раннього модерну. Схожі двері та аналогічні сходові огорожі можна побачити в під’їзді будинку Топуз (авторства М. Г. Рейнгерца), розташованого неподалік, на розі вулиць Єврейської та Карантинної.
Під’їзд, квартирні двері
В обох будинках використані також абсолютно аналогічні кронштейни, що підтримують балку між вестибюлем і сходовою кліткою.
Оформлення склепінь вестибюля
Таким чином, найбільш імовірним автором проекту будинку Кацьковскої міг бути архітектор М. Г. Рейнгерц, тим більше, що і в пластиці фасадів обох будинків є чимала схожість.
Сходова клітка чорного ходу обладнана простими еклектичними поручнями, які часто встановлювалися на другорядних сходах.
troickaya-8-10 .jpg Троїцька, 8. Прибутковий будинок Н. І. Кацьковської. Архітектура Одеси. Історія Одеси. Туризм в Одесі. Архітектура в Україні
Сходові огорожі чорного ходу
У другій половині 1940-х років, коли будинок ще лежав в руїнах, тут розмістився спецтабір для військовополонених УПВІ НКВС №159/1, про що свідчить малюнок олівцем Вільгельма Лютценбергера, військовополоненого, який мав «щастя» проживати в будинку в ті роки. Ймовірно, цей скромний, нині архівний документ — найстаріший із знайдених історичних зображень будинку.
Спецтабір, розміщений в його стінах, був одним з безлічі таборів для військовополонених та інтернованих — солдатів і офіцерів армій країн Осі, а також громадян окупованих під час війни країн Східної Європи, яких після звільнення запідозрили в колабораціонізмі (часто незаслуговано). В Одесі їх було понад 12 тисяч людей різних національностей — німців, австрійців, угорців, румунів, поляків, чехів, молдаван, прибалтів, словаків, французів, бельгійців і навіть данців.
Ці люди використовувалися на роботах по відновленню нашого міста, зруйнованого їх товаришами по зброї. Полонені залишили відбиток в архітектурі Адміральського проспекту і навколишніх вулиць (житлові будинки, 4-та школа, кінотеатр «Вимпел»). Вони будували «Мікрон» і «Радіалку», піднімали з руїн НПЗ, залізничний вокзал і морський порт.
Основну масу мешканців цих пенітенціарних установ взяли в полон у 1944-1945-му році, лише одиниці закінчили свою війну раніше. А були й такі, хто взагалі особливо не воювали. Згаданий вище 20-річний пілот Люфтваффе Вільгельм Лютценбергер потрапив до рук червоноармійців на день беззастережної капітуляції своєї країни, 8 травня 1945-го. Ледь закінчивши льотну школу, він не встиг зробити жодного бойового вильоту. У полоні Лютценбергер пробув до 1948-го року.
До речі, саме в Радянському Союзі у Вільгельма відкрився художній талант, що дозволив йому вже на батьківщині отримати архітектурну освіту і стати головним архітектором західнонімецького міста Мюнхен.
Використана література та архіви
- «Зодчі Одеси». В. Пілявський;
- «Будівлі, споруди, пам’ятники Одеси та їх Зодчі». В. Пілявський;
- «Архітектура Одеси. Стиль і час». В. Пілявський;
- «Одеса. Архітектурно-історичний нарис». В. І. Тимофієнко;
- Одеса. Будинок Н. І. Кацьковської;
- Забута історія: Дерибас помер від голоду в одеському концтаборі на Троїцькій.
Автори
- Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач
- Марина Томенко, редактор