Історія
13 травня 1889 р. рішенням Військової ради була сформована будівельна комісія по спорудженню будівель корпусу, а відповідальним за будівництво був призначений військовий інженер полковник Залеський.
Кадетський корпус Історія Основне крило головної будівлі Службові крила головної будівлі Комендантський корпус Самостійні службові споруди Будинки викладацького складу Слайд-шоу
До завершення будівництва корпусу були тимчасово надані приміщення Сабанських казарм на вулиці Канатній. В кінці травня 1899 р. до Одеси прибув призначений директором корпусу генерал-майор М. Є. Дерюгін та керівний персонал, який приступив до організації ремонту казарм і підготовці їх до прийому перших кадетів. 26 серпня 1899 р. відбулися іспити, після яких в перший клас корпусу були зараховані 68 осіб. 1 вересня відслужили урочистий молебень, і з наступного дня розпочався перший навчальний рік.
Наприкінці осені 1900 р. корпус вперше відвідав великий князь Костянтин Костянтинович, в березні того ж року призначений головним начальником військово-навчальних закладів.
У травні 1900 р. відповідальний за спорудження нових будівель корпусу полковник С. П. Залеський був замінений військовим інженером П. Є. Кошличем (нар. у 1861 р.), який частково завершив будівництво до початку 1902—1903 навчального року, а остаточно в 1904—1905 рр.
До моменту спорудження в головній будівлі було 140 окремих приміщень: навчальні класи, спальні, їдальня, збірне приміщення, гімнастичний зал. Всередині головного будинку була побудована церква імені святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. Окремо розташовувалися двох- і триповерхові будівлі для директора і канцелярії, лазарет на 14 палат, офіцерські квартири. Крім того, була стайня на 12 коней, екіпажний сарай, обсерваторія, оранжерея, погріб для продуктів, котельня, баня, механічна пральня, караулка. На створення Одеського кадетського корпусу були виділені великі асигнування. Внутрішнє оздоблення будівель було (і залишається) багате ліпниною, за останнім словом був влаштований гімнастичний зал.
На високому науковому рівні був поставлений освітній процес. Кадетам викладали Закон Божий, російську мова і словесність, французьку, німецьку мови, математику, природничу історію, фізику, космографію, географію, історію, законознавство, чистописання, креслення. Заповнене було і дозвілля дітей. Позакласні уроки були обов’язковими для всіх. Це були танці, співи, гімнастика, фехтування, ліплення, малювання, фотографія, палітурна майстерність, англійська мова, практичні заняття з фізики, гальванопластика. Були струнний, духовий та балалаєчний оркестри, театр. У кадетському голубнику містилося 120 голубів восьми порід.
Одеська дума виділила під дачі ділянку на Сухому лимані, кадети займались там рибною ловлею, теслярською і малярськими роботами, велоспортом, стріляниною. Відбувалися екскурсії в Херсон, Севастополь, організовувалися поїздки в країни Європи.
Для спорудження нової будівлі корпусу була відведена велика ділянка на 4-й станції Великого Фонтану, між таборами одеського гарнізону і новим іподромом Товариства заохочення скакового і бігового коннозаводства (в одеських довідниках 1910-х років адреса кадетського корпусу вказувалася як 4-а станція парового, а згодом — електричного трамвая Середньо-Фонтанської дороги). 10 травня 1901 р. на цій ділянці була звершена урочиста закладка нових будівель. Богослужіння очолив архієпископ Херсонський і Одеський Іустин. 24 березня 1902 р. було влаштовано свято деревонасадження, і кадети під керівництвом фахівців засадили деревами алею перед будівлею корпусу вздовж паркану, а від кожної роти посадили по дубу в честь великого князя Костянтина Костянтиновича та його дружини (біля пам’ятника великому князю, встановленого недалеко від будівлі головного корпусу в 1999 р., перед одним з дубів була встановлена табличка, на якій вказано, що цей дуб посадив сам великий князь).
14 червня 1902 р. над куполом, який вінчав корпусний храм, був піднятий хрест. Настоятелем храму, законовчителем кадет 3-ї, 2-ї та 1-ї рот, а також духівником начальницького складу та сімей корпусного персоналу був о. протоієрей Сергій Петровський. Отець Сергій був дуже досвідченим істориком, і його лекції на історичні теми приймалися з величезним інтересом не тільки в стінах корпусу, але і в університетських аудиторіях. У храмі співав свій кадетський хор під керівництвом регента К. А. Ніколенка.
За спогадами одного з колишніх кадетів, через 20 років на місці знесеного купола була встановлена статуя червоноармійця.
5 жовтня 1902 р. в Одесу знову прибув великий князь Костянтин Костянтинович, присутній на нараді, що відбулася на наступний день освячення корпусного храму в пам’ять Святих Рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Наступного дня Великий князь знайомився з новими кадетами, які поступили до корпусу. У залі 3-ї роти в присутності Великого князя відбувся музично-літературний вечір за участю хору півчих, духового корпусного оркестру та окремих виконавців-кадет. «Я выношу от Одесского Кадетского Корпуса, от освящения храма и всего виденного мною самое приятное впечатление», — були слова Великого князя перед його від’їздом. У 1903 р. приступили до нового навчального року повні 5 класів кадет 2 роти. Від однієї з княгинь корпус отримав у подарунок портретну галерею всіх російських царів та імператорів Дому Романових, яка була розміщена у верхньому парадному залі, цей зал отримав найменування «портретного».
17-го вересня 1904 р. до Одеси прибув імператор для проведення огляду Одеського 8-го армійського корпусу перед його відправкою на Далекий Схід. Кадетський корпус прибув на огляд у повному складі. Йому було відведено місце на правому фланзі військ. Імператор привітався з кадетами і наказав директору корпусу перевести кадет ближче до царського намету, щоб їм краще було видно парад військ. Від’їжджаючі на фронт офіцери після параду відвідали корпус і сфотографувалися разом з кадетами. Кадети на руках несли відбуваючих офіцерів до воріт корпусу.
У січні 1905 р. кадети провели збір коштів для створення фонду з видачі допомоги сім’ям убитих нижніх чинів 4-ї стрілецької бригади.
У 1904 р. великий князь знову відвідав корпус. 17 вересня 1904 р. кадети корпусу вперше представилися імператору Миколі II, який прибув до Одеси, щоб провести огляд військам Одеського 8-го армійського корпусу перед виступом на Далекий Схід. 7 жовтня 1905 р. корпусові було подаровано прапор, принесений сюди 10 травня 1906 р. генерал-лейтенантом Анчутіним, помічником великого князя, про що кадетам було оголошено 17-го жовтня під час урочистого шикування, на яке 1-ша стройова рота вперше вийшла з рушницями. Після параду кадет відпустили у звільнення, але вони були змушені повернутися в корпус щоб уникнути небажаних інцидентів, так як в місті почалися революційні виступи робітників, і студенти намагалися залучити до цих виступів кадет.
18-го жовтня для охорони корпусу прибула полубатарея 15-ї артилерійської бригади. В самому корпусі ніяких інцидентів зафіксовано не було, однак кадети дуже переживали за невдачі російської армії в російсько-японській війні. Директор корпусу, виступаючи перед кадетами, сказав їм: «Все это легло на ваши юные плечи, и вы должны будете исправить ошибки ваших отцов и восстановить достоинство и честь Родины. В противном случае наша, любимая нами, Матушка-Россия зачахнет. Поэтому вам необходимо прилежно и многому учиться».
24 травня 1906 р. був затверджений жетон корпусу і засновано Товариство взаємодопомоги колишніх кадетів і службовців Одеського кадетського корпусу. 30 травня 1906 р. перші 75 випускників закінчили кадетський корпус, 65 осіб, з них надійшли в різні військові училища.
Восени 1910 р. на території корпусу було приєднано велику ділянку таборів (колишній табір 4-го стрілецького артдивізіону), що простирався від «садка» 1-ї роти 5-ї станції Великофонтанського трамвая — до дороги до аеродрому і тюремного палацу. На цій території були збудовані тир і бараки, де кадети проводили літній відпочинок перед початком навчального року. У 1912 р. корпус востаннє відвідав великий князь Костянтин Костянтинович, який помер у червні 1915 р. Невдовзі корпус отримав назву Одеського великого князя Костянтина Костянтиновича кадетського корпусу. Найменування це не випадкове. За традицією, деякі кадетські корпуси отримували в якості почесної приставки до найменування навчального закладу ім’я шефа — члена імператорського прізвища або визначного воєначальника: 2-й Московський імператора Миколи I, Донський імператора Олександра III, Оренбурзький Неплюєвського, Хабаровський графа Муравйова-Амурського кадетські корпуси і так далі.
Великий князь Костянтин Костянтинович (1858—1915), чиє ім’я отримав корпус, був досить неординарною особистістю в імператорському прізвищі. Онук імператора Миколи I, двоюрідний дядько імператора Миколи II, генерал-ад’ютант (1901), генерал від інфантерії (1907), у 1900—1910 рр. він був головним начальником, а з 1910 р. генерал-інспектором військово-навчальних закладів імперії.
З 1889 р. і до кінця життя великий князь Костянтин Костянтинович був президентом Петербурзької академії наук, також був відомий як талановитий поет, перекладач і драматург (писав під псевдонімом «К. Р.»), здатний композитор і обдарований музикант. Як вже зазначалося, великий князь тричі відвідав Одеський кадетський корпус з інспекторським візитом. З моменту заснування корпусу кадети мали блакитні погони з ініціалами «О. К.» — Одеський кадетський, а після пожалування корпусу шефства великого князя погони отримали вензельне зображення його ініціалів — «К. К.» під великокнязівською короною.
У 1914 р. російські війська залишили Польщу. Був евакуйований з Варшави Суворовський корпус, при цьому в Одесу був доставлений і поміщений в кадетському корпусі пам’ятник генералісимусу Суворову, перед яким під час парадів проходили кадети (таким чином, в Одесі в різний час перебували як цей пам’ятник О. В. Суворову, так і пам’ятник роботи Едуардса, пізніше переданий в Ізмаїл; в даний час піднімається питання про виготовлення та встановлення нового монумента великому полководцеві).
У 1917 р. корпус закінчили 71 кадет XII-го випуску. Цим випуском завершилося життя корпусу в імператорській Росії.
У березні 1917 р. почався новий, трагічний період в історії корпусу, як і всієї країни. Кадети і переважна більшість викладацького складу не прийняли повалення монархії і встановлення влади Тимчасового уряду. На параді в Одесі, який приймав командувач військами округу генерал Маркс, який представляв Тимчасовий уряд, кадети на чолі з ротним командиром полковником Самоцвєтом віддали честь не йому, а пам’ятникові імператриці Катерині II, а повернувшись в корпус, виконали гімн «Боже, царя храни!». «Революційний трибунал» надіслав в корпус комісію, але справа закінчилася лише осудом.
У травні в Одесу прибув міністр тимчасового уряду Гучков, на честь чого був проведений парад. Кадетів зобов’язали з’явитися на парад з червоними прапорами, які вони спалили. Стався скандал. Ліва преса писала про корпус, як про «осине гніздо конрреволюції», називаючи кадетів «вовченятами» і «жандармськими паничами», а газета «Киянин», редагована В. В. Шульгіним, навпаки, називала корпус «гніздом орлят», чим вони дуже пишалися.
В кінці серпня — початку вересня 1917 р. корпус був евакуйований з Одеси в Ростов-на-Дону, а в середині вересня — в Новочеркаськ, де перебував у жахливих умовах.
У середині жовтня наказом донського отамана Каледіна корпус був розформований, а кадетам запропоновано самостійно повернутися в сім’ї. Кадети, більшість з яких були родом з Одеси, невеликими групами по 20-30 чоловік почали повертатися додому. Частина з них вступила в різні формування Добровольчої армії, і вже незабаром вони взяли участь у боях з червоними частинами, зазнавши перші втрати вбитими і пораненими.
До середини листопада 1917 р. в Одесу повернулися кадети, що приїхали сюди з Ростова і Новочеркаська. Кадети були зібрані в приміщенні Єпархіального жіночого училища, але не як кадетський корпус, а як якийсь заклад без найменування, але при керівництві колишнього директора, полковника Бернацького. Незабаром почалися заняття. Навесні 1918 р. більшовики внаслідок наступу австро-німецьких військ залишили Одесу, почався період гетьманської України. Корпус був відроджений як гетьманський, і йому було повернуто будівлі. В кінці 1918 р. гетьманат припинив існування, а Одесу зайняли війська Антанти. Ранньою весною 1919 р. війська союзників почали готуватися до евакуації, у зв’язку з чим було вирішено евакуювати корпус в Туапсе. На початку серпня 1919 р. Одеса була зайнята військами Добровольчої армії, а до початку жовтня корпус був повернутий до Одеси. В кінці січня 1920 р. частини Добровольчої армії залишали Одесу.
Як зазначено в історії корпусу, виданого в 1974 р. його випускниками за кордоном, «Днем 25 января 1920 года закончилось существование Одесского Вел. Князя Константина Константиновича кадетского корпуса, как такового, на своей русской земле, в родной Одессе».
Завдяки паніці, яка виникла в місті і нерішучості директора корпусу полковника Бернацького, корпусові не вдалося благополучно евакуюватися. Частині кадетів вдалося зануритися в порту на суда і дістатися в кінцевому підсумку до королівства сербів, хорватів і словенців (Югославії), а решта кадетів, які не зуміли пробитися в порт, на чолі з директором корпусу, були змушені приєднатися до відступаючих військ і прориватися пішим порядком через румунський кордон, але, виселені румунами, повернулися до Одеси (згодом частина їх все ж через Румунію потрапила в Югославію, але з великими втратами). У підсумку до квітня 1920 р. в сербському місті Панчево зібралися розрізнені групи кадетів, які виступили в січні 1920 р. з Одеси. По військовій лінії корпус був підпорядкований військовому агенту головнокомандувача збройними силами півдня Росії, який призначив директором училища генерал-лейтенанта Б. А. Адамовича.
Ще раніше, в березні 1920 р. за наказом військового агента Одеський кадетський корпус був позбавлений своєї назви і перейменований в «Зведений кадетський корпус» (крім одеських кадетів, до нього увійшли кадети Київського і Полоцького корпусів). У серпні того ж 1920 року корпус був названий «Російський кадетський корпус у Сербії», у вересні — «Російський Києво-Одеський корпус», а у вересні 1921 р. — «Російський кадетський корпус у королівстві сербів, хорватів і словенців», або «1-й Російський кадетський корпус».
У 1924 р. відбувся п’ятий за рахунком Сараєвський, або дев’ятнадцятий Одеський випуск закінчивших корпус кадетів. Це були останні кадети, всього сім чоловік, прийняті в корпус в Одесі, і, на думку колишніх кадетів, котрі видали в 1974 р. історію Одеського кадетського корпусу, з цим випуском закінчив своє ідейне існування Одеського великого князя Костянтина Костянтиновича кадетського корпусу (1-й Російський кадетський корпус припинив своє існування з заняттям радянськими військами Югославії в 1944 р.).
Директорами Одеського кадетського корпусу були: генерал-лейтенант Михайло Овсійович Дерюгін (1899-1906), в 1906-му вийшов у відставку з чином генерала від інфантерії, генерал-майор, потім генерал-лейтенант Микола Олексійович Родкевич (1906-1914), в 1914 р. призначений командиром бригади 8-ї кавалерійської дивізії в діючу армію, генерал-майор Павло Юхимович Кошлич (1914-1917), влітку 1917-го вийшов у відставку, полковник Володимир Олександрович Бернацький (літо 1917 — січень 1920 р.), в королівстві Сербія — генерал-лейтенант Адамович (з 1920). Колишні другий і четвертий директора корпусу — генерал-лейтенант Родкевич і полковник Бернацький — залишилися після 1920 р. в Одесі (останній служив у Червоній Армії). У 1931 р. обидва були арештовані по справі «Весна». Родкевич помер на засланні в Алма-Аті, а Бернацький був розстріляний.
За свідченням історика білого руху С. В. Волкова, 99 офіцерів, які закінчили Одеський кадетський корпус і дослужилися до генеральських і штаб-офіцерських чинів, 71 отримав їх у білих арміях (по 7 у імператорській і болгарській, 6 в польській, 5 в югославській, по 1 в гетьманській, грузинській та литовській), з 25 капітанів, які займали штаб-офіцерські посади, — 11 (12 в імператорській, по 1 в югославській і РОА). З 235 загиблих випускників корпусу 70 загинули в 1-й світовій війні, 128 у білих арміях (у тому числі 56 у 1920 р.) і ще 32 в боротьбі з більшовиками після громадянської війни. З 1196 випускників корпусу в білих арміях служили 446, тобто переважна більшість тих, чия доля відома. З інших 70 загинули в світову війну, 53, в тому числі іноземці, служили в іноземних арміях. В еміграції об’єднання Одеського корпусу видавали в Парижі журнал «Дозвілля одеського кадета», у Нью-Йорку — інформаційний бюлетень, в Торонто — «Бюлетень горя».
У радянський час у будівлях колишнього кадетського корпусу розміщувалися різні військово-навчальні заклади. Так, у другій половині ХХ століття тут знаходився Одеський інститут сухопутних військ, а з 2008 р. — Військовий інститут Одеського політехнічного університету. У 1999 р., до 100-річчя з дня заснування кадетського корпусу, недалеко від головної будівлі був встановлений пам’ятник великому князю Костянтину Костянтиновичу роботи скульптора Токарєва.
Порівняно недавно почалося відновлення та функціонування Кирило-Мефодіївської церкви, що діяла при кадетському корпусі в 1902—1919 роках. Вона розташована на другому поверсі головного корпусу навчального закладу; проводяться реставраційні роботи, встановлено купол храму, по вихідним в церкві проходить служба. На першому поверсі головної будівлі розташований музей, в експозиції якого зібрані документи і раритети, які розповідають про історію Одеського кадетського корпусу і сусіднього Сергіївського артилерійського училища, а також навчальних закладів, які згодом перебували в їх стінах з початку ХХ століття до сьогоднішнього дня.
Кадетський корпус у повоєнний час
Кадетський корпус Історія Основне крило головної будівлі Службові крила головної будівлі Комендантський корпус Самостійні службові споруди Будинки викладацького складу Слайд-шоу
Використана література та архіви
- «Одеський кадетський корпус: сторінки історії// „Вечірня Одеса“, 19 травня — 2 червня 2009 р.». С. Решетов
- «Одеський Великого князя Костянтина Костянтиновича Кадетський корпус». В. Гурковський
Автори
- Олександр Левицький, художній керівник, фотограф і колорист
- Дмитро Шаматажи, фотограф і укладач